КОНСТИТУЦІЙНЕ СУДОЧИНСТВО
Протягом січня-лютого 2012 року Конституційний суд України отримав сім конституційних подань та 65 конституційних звернень, із них 54 від громадян). За цей період Суд прийняв чотири рішення[1] порівняно з 20 рішеннями протягом 2011 року.
Втім, рівень якості указаних рішень спричиняє дедалі більше окремих думок суддів Конституційного суду та критичних оцінок юридичної спільноти в цілому.
1. Рішення Конституційного суду від 25 січня 2012 року № 3-рп/2012 дістало одразу чотири окремі думки суддів, що свідчить про відсутність узгодженої правової позиції у цій конкретній справі та регулюванні правовідносин щодо соціальних виплат у цілому.
Пенсійний фонд України як суб’єкт конституційного подання порушив вісім питань. Втім, Конституційний суд надав відповідь лише на узагальнені судом три питання, жодне з яких не стосується повноважень Пенсійного фонду і не підвідомче Конституційному суду як таке, що регулює правозастосування замість тлумачення закону. В одній з окремих думок Пенсійний фонд прямо визначено як неналежного суб’єкта подання, і уже на цій підставі суд мав відмовити у його розгляді.
Два з указаних питань сформульовані вочевидь некоректно щодо третього питання. Зокрема, чи має право держава а) встановлювати обсяг соціальних виплат залежно від її соціально-економічних можливостей; та б) змінювати порядок і розмір існуючих соціальних виплат з державного бюджету.
Некоректність же полягає в тому, що третє питання стосується уже не прав держави в цілому, а обов’язковості застосування судами актів конкретного державного органу, Кабінету Міністрів, з питань соціальних виплат, виданих на виконання вимог законів України – замість положень власне законів.
Найбільш суперечливий пункт 3 рішення вимагає від судів обов’язково застосовувати і закони, і акти КМУ щодо розміру соціальних виплат. Які саме акти законодавства мають застосовувати суди при розгляді тих чи інших судових справ, визначають самі судді та, в межах своєї компетенції, Верховний Суд України та вищі спеціалізовані суди – інакше встановлені статтями 124, 129 Конституції гарантії незалежності судової влади відносно законодавчої та виконавчої влади перетворюються на фікцію.
Крім того, «соціально-економічні можливості» держави не мають чіткого правового визначення, і Конституційний суд його також не навів, в тому числі у рішенні стосовно пенсійних виплат (№ 20-рп/2011 від 26.12.2011 р.). По суті, аналіз можливостей ґрунтується на проекті закону про Державний бюджет України, єдиним суб’єктом розробки і подання якого на затвердження Верховної Ради є якраз Кабінет Міністрів.
В цьому рішенні Конституційний суд явно знехтував власною позицією, визначеною в рішенні від 09 липня 2007 року № 6-рп/2007: Верховна Рада України не повноважна при прийнятті закону про Державний бюджет України включати до нього положення про внесення змін до чинних законів України, зупиняти дію окремих законів України та/або будь-яким чином змінювати визначене іншими законами України правове регулювання суспільних відносин.
Нова позиція Конституційного суду означає, що Кабінет Міністрів має повноваження зупиняти дію окремих законів України, на відміну від Верховної Ради.
У зв’язку з цим стосовно конкретних судових справ про соціальні виплати необхідно посилатися на чітку позицію Європейського суду з прав людини (див. розділ Рішення міжнародних судів): у випадку можливості неоднозначного тлумачення законів, суди зобов’язані приймати найбільш сприятливе для фізичної чи юридичної особи тлумачення.
2. Конституційний Суд України (рішення від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012) надав офіційне тлумачення статті 233 Кодексу законів про працю у взаємозв’язку зі статтями 116, 117 та 2371 КЗпП.
Це рішення встановило скорочений строк позовної давності для справ щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні та про відповідне відшкодування моральної шкоди. Указаний строк становить три місяці з дня, коли звільнений працівник дізнався або мав дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка, фактично розрахувався.
По суті, така позиція Конституційного суду забороняє працівнику звертатися до суду з позовами про відшкодування роботодавцем завданої моральної шкоди до моменту фактичного розрахунку.
В окремій думці судді А. Стрижака наголошується, що моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, і на неї поширюється трирічний строк позовної давності відповідно до статті 257 Цивільного кодексу, оскільки Кодекс законів про працю не встановлює ані скорочених, ані триваліших строків щодо такого відшкодування. Отже, Конституційний суд не тільки скоротив строк позовної давності щодо відшкодування моральної шкоди, а й доповнив норму законодавства про працю, яка є прерогативою законодавчого органу.
ЦИВІЛЬНЕ СУДОЧИНСТВО
Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ в інформаційному листі від 16.01.2012 р. щодо практики Верховного Суду України визначив кілька правових позицій у висновках ВСУ щодо неоднакового застосування норм матеріального права, які зобов’язані враховувати всі інші суди.
1. Зокрема, до обов’язкових для судів правових позицій щодо захисту права власності включено такі:
1) Селищні та сільські ради не мають права розпоряджатися земельними ділянками поза межами населеного пункту, навіть якщо ділянки розташовано в адміністративних межах селищної або сільської ради відповідно до пункту 12 Перехідних положень Земельного кодексу України.
2) Суди не мають права визнавати право власності особи на земельну ділянку, за винятком частини ділянки, на якій розташовано будівлю чи споруду, у спорах про право власності на будівлю чи споруду. Право власності на земельну ділянку, що перевищує указану частину і використовується для обслуговування будинку чи для інших цілей, встановлюється пленарним засіданням місцевої ради відповідно до пункту 34 статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування».
3) У випадку солідарної відповідальності боржників суди та кредитори не мають обов’язку залучати до процесуальної співучасті основного боржника або всіх поручителів, і можуть вимагати виконання зобов’язання в повному обсязі від будь-якого з поручителів окремо відповідно до статей 543 і 554 Цивільного кодексу. Проте, поручитель є самостійним суб’єктом у правовідносинах із кредитором, і припинення поруки обов’язково в разі збільшення зобов’язань поручителя без його згоди (як-от у випадку підвищення процентної ставки по кредиту) відповідно до статті 559 Цивільного кодексу України.
4) Банки під час процедури ліквідації не звільняються від обов’язку перераховувати кошти вкладників на рахунки в інших банках та сплачувати проценти за користування коштами вкладника, оскільки ці проценти не є неустойкою або іншою фінансовою санкцією.
5) Гарантії статті 125 Житлового кодексу щодо виселення без надання іншого жилого приміщення не застосовуються щодо виселення з гуртожитків членів сім’ї або колишніх членів сім’ї громадянина, які такі особи не пов’язані з власником гуртожитку трудовими правовідносинами.
2. Важлива для захисту трудових прав офіційна правова позиція визнає право потерпілих від нещасного випадку на виробництві та професійних захворювань на отримання страхових виплат, що настає з дня встановлення стійкої втрати професійної працездатності медико-соціальною експертною комісією, а не дня встановлення професійного захворювання лікарсько-консультаційними комісіями відповідно до статей 30 та 40 Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності».
3. Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ в інформаційному листі від 13.02.2012 р. роз’яснив, що позови до Держави Україна в особі Державного казначейства про відшкодування шкоди, завданої судами (суддями) при здійсненні правосуддя не підлягають розгляду ані цивільними, ані адміністративними судами відповідно до Постанови Верховного Суду України № 6 від 12.06.2009 р.
Матеріальна та моральна шкода відшкодовується лише безпідставно засудженій особі в разі скасування вироку як неправосудного. Відшкодування шкоди внаслідок незаконних дій, бездіяльності або незаконних рішень суду на загальних підставах, передбачене статтею 1176 Цивільного Кодексу, стосується інших дій або бездіяльності судів, не пов’язаної зі здійсненням правосуддя або прийняттям акту судової влади.
АДМІНІСТРАТИВНЕ СУДОЧИНСТВО
Протягом 2011 року значно зросла кількість судових справ, розглянутих всіма інстанціями адміністративних судів: понад 3700 тисяч справ розглянули місцеві суди, понад 1050 тисяч справ апеляційні адміністративні суди, та 101 тисячу справ розглянув Вищий адміністративний суд.
На одного суддю апеляційного адміністративного суду протягом місяця припадало в середньому 417 справ; на одного суддю ВАС – 194 справи.
У зв’язку із стрімким зростанням кількості однорідних спорів вищі спеціалізовані суди починають обстоювати застосування судових прецедентів задля швидкого та передбачуваного розгляду таких спорів.
Зокрема, як зазначає заступник голови ВАС М. Цуркан, «наші зусилля спрямовані на те, щоб рішення, які визнані усталеними (тобто ті, якими однотипні спори вирішені вищими судовими установами), були обов’язковими для виконання державним органом або посадовою особою, незалежно від складу учасників спору (від прізвища позивача). Наприклад, якщо в соціальному спорі громадянин N отримав захист щодо виплат надбавок і доплат як «дитина війни», то його сусід М за наявності такого ж правового статусу, не мав би звертатися з аналогічним за правовим змістом позовом, а рішення мало би бути підставою для одноманітного виконання законодавства саме так, як це визначив Вищий адміністративний суд чи Верховний Суд. Тобто надалі всі рішення мали би прийматися на рівні управління Пенсійного фонду.[2]»
1. Скасовано право апеляційних адміністративних судів направляти справу на новий розгляд у суді першої інстанції (частина перша статті 198 КАС). Ця зміна запобігатиме кількаразовому перегляду судових рішень, яке суперечить принципу правової визначеності.
2. Пропуск строків (статті 100 та 102 КАС) як такий не буде підставою для відмови в прийнятті адміністративного позову. З іншого боку, строк звернення за переглядом за ново виявленими обставинами скорочено до трьох років з дня набрання судовим рішенням законної сили; для суб’єктів владних повноважень право на апеляційне оскарження – незалежно від поважності причин для пропуску строків – скорочено до одного року з дня проголошення судового рішення, а на касаційне оскарження до одного року з дня набрання судовим рішенням законної сили.
3. Право судового контролю за виконанням судових рішень державною виконавчою службою важливе для зменшення кількості позовів, зокрема, до Європейського суду з прав людини. Адже невиконання рішень національних судів є найчастішою підставою для прийняття рішень проти України. Втім, очікується, що скорочення штрафів за невиконання судових рішень зі 100-300 до 10-30 мінімальних зарплат спонукає суди частіше карати державних виконавців за бездіяльність.
З іншого боку, рішення адміністративних судів про здійснення суб’єктами владних повноважень певних дій чи про утримання від такого здійснення не повинні реалізовуватися іншими особами, в тому числі державними виконавцями.
4. Стосовно тематики діяльності коаліцій проекту, уточнено перелік постанов адміністративного суду, що можуть виконуватися негайно: 1) накладання арешту на активи, пов’язані із фінансуванням терористичної діяльності; 2) стягнення пенсій та інших періодичних виплат із бюджету за один місяць; 3) присудження заробітної плати у відносинах публічної служби; 4) відновлення на посаді у відносинах публічної служби; 5) припинення повноважень посадової особи у випадку порушення вимог щодо несумісності.
5. У листі Вищого адміністративного суду України від 10.02.2011 № 203/11/13-11 підтверджено, що при прийнятті позовної заяви від платників податків про оскарження податкових повідомлень-рішень та інших рішень про нарахування грошових зобов’язань суди повинні вирішувати питання на користь платника податків і застосовувати пункт 56.18 Податкового кодексу України, який передбачає триваліший строк для звернення до суду, ніж пункт 56.19 ПК (один місяць).
В інформаційному листі від 01.11.2011 р. № 1935/11/13-11 встановлено, що цей строк становить 1095 днів із дня отримання повідомлення-рішення, незалежно від того, чи скористалася особа своїм правом на досудове розв’язання спору шляхом процедури адміністративного оскарження.
ВАС звертає увагу судів, що на необхідності дотримання судами правила вирішення колізій у податковому законодавстві на користь платника податків наголошено також в Остаточному рішенні ЄСПЛ від 14 жовтня 2010 року у справі “Щокін проти України”.
РІШЕННЯ МІЖНАРОДНИХ СУДІВ
1. Остаточними рішеннями Європейського суду з прав людини у справах «Сук проти України» та «Серков проти України» встановлено порушення статті 1 «Захист власності» Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
У справі «Сук проти України» ЄСПЛ вказав, що національні суди проігнорували вимоги статті 28 Закону України «Про бюджетну систему», яка забороняла внесення змін до законодавства Законом України «Про Державний бюджет України», та що відсутність коштів не може бути підставою для недотримання своїх зобов’язань, у зв’язку з чим відмова національних органів у праві заявника на виплати, передбачені Указом Президента України від 4 жовтня 1996 року № 926/96 «Про умови грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплати праці працівників органів внутрішніх справ», є свавільною та такою, що не ґрунтується на законі.
2. У справі «Серков проти України» Європейським судом з прав людини порушення встановлено у зв’язку з тим, що національне законодавство не було чітким та узгодженим та, відповідно, не відповідало вимозі «якості» закону, що мало наслідком його суперечливе тлумачення Верховним Судом України. Крім того, ЄСПЛ заперечив незастосування судами, всупереч національному законодавству, підходу, який був би сприятливішим для заявника, коли у його справі законодавство припускало неоднозначне тлумачення.
Олександр Вінніков
Оставить комментарий