Серед розробників цього документи були і представники Центру політичних студій та аналітики. Зокрема, Андрій Марусов, керівник відділу Боротьби з корупцією був співголовою комісії, яка розробляла закон.

За словами прем’єр-міністра України Арсенія Яценюка, який представляв цей законопроект у парламенті, під дію даного закону підпадуть всі компанії, 51% акцій яких перебуває у державній власності.

Дія цього закону поширюється на закупівлі замовниками товарів, робіт і послуг, які повністю або частково здійснюються за рахунок бюджетних коштів за умови, що вартість закупівлі товарів і послуг дорівнює або перевищує 100 тис. грн, а робіт – дорівнює або перевищує 1 млн грн, а також здійснюються за рахунок власних коштів за умови, що вартість закупівлі товарів і послуг дорівнює або перевищує 1 млн грн, а робіт – 5 млн грн.

Однак, згідно із законом, здійснення закупівель без застосування процедур, передбачених цим законом, відбуватиметься, якщо замовник здійснює закупівлі товарів, робіт і послуг повністю або частково за рахунок бюджетних коштів за умови, що вартість предмета закупівлі товару або послуги не перевищує 100 тис. грн, а робіт – не перевищує 1 млн грн, а також товарів, робіт і послуг за рахунок власних коштів за умови, що вартість предмета закупівлі товару або послуги не перевищує 1 млн грн, а робіт – не перевищує 5 млн грн.

«Наш підхід дає можливість зробити держзакупівлі прозорими і відкритими», – заявив Яценюк.

Згідно з пояснювальною запискою, законопроект пропонує скоротити перелік випадків, на які не поширюється дія закону про державні закупівлі, із 44 до 10 випадків «з метою запобігання безконтрольному використанню державних коштів, прозорості та відкритості сфери державних закупівель».

Також документ визначає поняття замовників відповідно до принципів директив ЄС та адаптує процедури закупівлі в одного учасника відповідно до практики застосування подібної процедури в європейських країнах.

Крім того, проект закону передбачає скорочення переліку підстав для застосування неконкурентної процедури з метою зменшення випадків її застосування.

Також законопроект скасовує необхідність розміщення інформації в офіційному державному друкованому виданні з питань державних закупівель та в міжнародному інформаційному виданні з питань державних закупівель, залишивши при цьому обов’язковість оприлюднення цієї інформації на веб-порталі Уповноваженого органу.

Замість цього передбачено оприлюднення річних планів на веб-порталі Уповноваженого органу без зобов’язання їх відправки Мінекономрозвитку з метою забезпечення економії державних коштів та спрощення доступу громадськості до інформації про плановані державні закупівлі.

Також законопроект пропонує надати можливість замовникам застосовувати електронні кошти під час застосування процедур закупівель, визначених статтею 12 даного проекту закону.

Крім того, законопроект передбачає недопущення до участі в торгах юридичних осіб, зареєстрованих в офшорних зонах, і скорочення термінів проведення процедур закупівлі.

http://cpsa.org.ua/novyny/verhovna-rada-pryjnyala-zakon-pro-derzhzakupivli-v-rozrobtsi-yakoho-pryjmav-uchast-tspsa/

Експерти переконані – реформу міліції в жодному разі не повинна готувати і втілювати сама міліція. Це питання мають вирішувати ті, хто не зацікавлений в збереженні посад чи впливу. За всі роки незалежності України якісна і системна реформа органів правопорядку так і не була проведена, а міліція продовжує працювати на себе, замість служінню людям. Наслідки цього ми спостерігали під час Євромайдану, а надто помітні вони тепер – в умовах боротьби з організованими злочинними групами в різних регіонах країни. Тому експерти з громадських організацій розробили і пропонують владі проект плану дій щодо побудови нової і ефективної міліції.

«Ініціатива «Реанімаційний пакет реформ» була створена щоб донести думку громадськості до нової влади і домогтись справді затребуваних в суспільстві реформ. Наразі ми об‘єднали більше 150 експертів з різних сфер життя – судоустрій, децентралізація влади, боротьба з корупцією тощо. Група експертів з реформування органів правопорядку взяла на себе складну задачу – змінювати систему, яка остаточно втратила довіру суспільства але найбільше опирається змінам. Але ми вже маємо позитивний досвід диктування владі народної волі, тож і міліцію змінити нам під силу», – коментує проведену роботу Світлана Заліщук, співкоординатор ініціативи «Реанімаційний пакет реформ».

Головний експерт робочої групи з Центру політико-правових реформ Олександр Банчукзазначає, що проблеми української міліції описані нині не лише в звітах правозахисників, а й зрозумілі більшості простих громадян, тому реформа не потребує тривалих обговорені у відомствах – вона потребує негайних дій. «Наша реформа передбачає можливість участі громадян не лише у контролі дій силовиків, а й у їх відборі і призначенні, розгляді дисциплінарних порушень. Для того, щоб міліція працювала на людей, вона повинна підпорядковуватись громаді, тобто ми пропонуємо створення муніципальної міліції, яка фінансується і контролюється тими, на кого працює. Також ми пропонуємо чітко обмежити можливість застосування та чисельність спецпризначенців – вони не повинні патрулювати вулиці чи виконувати інші функції, які можуть виконати звичайні поліцейські. Їх робота – особливо небезпечні злочинці, а не мирні громадяни. Окрім того суттєво має бути підвищена зарплата правоохоронців і соціальні гарантії для них, все це чітко закріплюється в законі – ані керівник, ані інші чиновники на це не повинні впливати», – додав Банчук.

Автори концепції та законопроекту про поліцію планують передати свої напрацювання на розгляд органам влади, а також на експертизу міжнародним установам. Також документи будуть доступні до перегляду і коментування усім зацікавленим на сайті ініціативи. За підсумками обговорення тексти будуть доопрацьовані і запропоновані до ухвалення парламентом.

«Найпопулярнішим контраргументом до реформ зараз є складна ситуація в країні – сепаратисти, масові заворушення, мародерство і паніка в деяких регіонах країни. Однак початок реформ не означає введення їх в дію завтра. Ми свідомі того, що зміни потребуватимуть перехідного періоду. Однак розпочинати їх потрібно вже сьогодні, щоб отримати результат за півроку-рік. Запроваджуючи покрокові, але кардинальні реформи, ми зможемо очистити лави правоохоронців і поступово відновити довіру до людей в формі. А консервуючи ситуацію і переставляючи місцями керівників регіональних управлінь і підрозділів влада лише підбурює хвилю незадоволення і наражає усіх нас на небезпеку», – ділиться враженнями від сучасної ситуації з міліцією Роман Романов, директор Програмної ініціативи «Права людини та правосуддя» Міжнародного фонду «Відродження».

http://platforma-reform.org/?p=293

Законна ли деятельность этих формирований, какие права и обязанности у членов этих формирований и что нам ожидать от них рассказывает Наталия Заболотная.

Мы хотели бы акцентировать внимание на том, что на сегодня обе стороны конфликта по разным причинам не соблюдают требования законодательства и  всем сторонам необходимо привести свою деятельность в соответствие с законом и в дальнейшем не нарушать его.

Одновременно с этим, нельзя не согласиться с тем, что если  самооборона Майдана  лишена такой возможности по обстоятельствам не зависящим от них, то провластные формирования практически все время создаются в духе СССР органами власти с полным пренебрежением Украинского законодательства.

Видео здесь:    https://www.youtube.com/watch?v=yp2oPK1BJvs

В соответствии с Законом Украины «Об участии граждан в охране общественного порядка и государственной границы» 22.06.2000 г. № 1835 — III (далее — Закон http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/1835-14 ) граждане Украины в соответствии с Конституцией Украины имеют право создавать в установленном настоящим Законом порядке общественные объединения для :
• участия в охране общественного порядка и государственной границы;
• содействие органам местного самоуправления , правоохранительным органам , Государственной пограничной службе Украины и органам исполнительной власти , а также должностным лицам в :
- предотвращении и пресечении административных правонарушений и преступлений ;
- защите жизни и здоровья граждан , интересов общества и государства от противоправных посягательств ;
- спасении людей и имущества во время стихийных бедствий и других чрезвычайных обстоятельств .
- участие в обеспечении безопасности дорожного движения.
Общественные формирования по охране общественного порядка (п.1 ст. 9 Закона). Такие общественные формирования (далее — ОФ по ООП) создаются на добровольных началах по месту работы, учебы или жительства граждан в составе не менее 10 человек. Решение о создании ОФ по ООП принимается на собрании (конференции) граждан.

Типовой устав ОФ по ООП и описания образцов бланка удостоверения и нарукавной повязки члена ОФ по ООП утверждены постановлением Кабинета Министров Украины от 20.12.2000 г. № 1872http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/1872-2000-п

Документы , которые подаются для регистрации ОФ по ООП:
1. Заявление.
2. Решение о создании ОФ по ООП, поддержанное соответствующим органом внутренних дел (!).
3. Согласованное с соответствующим органом внутренних дел Положение (устав) .
4. Информацию о составе руководящего органа.
5. Список членов ОФ по ООП.

Права ОФ по ООП
Согласно ч.3 ст.13 Закона члены ОФ по ООП во время выполнения своих обязанностей по предъявлению удостоверения имеют право:
- требовать от граждан соблюдения правопорядка, прекращения административных правонарушений и преступлений;
- в случае подозрения в совершении административных правонарушений и преступлений проверять у граждан документы, удостоверяющие их личность;
- совместно с работниками органов внутренних дел задерживать и доставлять в органы внутренних дел, штаба ОФ по ООП или общественного пункта охраны порядка лиц, проявили злостное неповиновение законным требованиям члена ОФ по ООП и не выполняют требований о прекращении правонарушения;
- составлять протоколы об административных правонарушениях;
- в случае нарушения водителями Правил дорожного движения , создания реальной угрозы жизни или здоровью граждан принимать меры к прекращению этого правонарушения, осуществлять проверку документов у водителей на право пользования и управления транспортными средствами, а также не допускать лиц, не имеющих документов или находятся в состоянии опьянения, к дальнейшему управлению транспортными средствами;
- применять в установленном порядке меры физического воздействия, специальные средства индивидуальной защиты и самообороны (!). Инструкция о порядке приобретения , выдачи и хранения специальных средств членов ОФ по ООП утверждена приказом МВД Украины от 27.04.2009 г. № 183 http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/z0644-09

Злостное неповиновение законному распоряжению или требованию членам ОО по ОГП (в связи с их участием в охране общественного порядка) влечет за собой (185 КУАПhttp://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/80731-10):
- наложение админштрафа от 8 до 15 НМД (136 — 255 грн.);
- или общественные работы на срок от 40 до 60 часов;
- или исправительные работы на срок от 1 до 2 месяцев с отчислением 20 % заработка;
- или административный арест на срок до 15 суток.

Члены ОФ по ООП имеют право составлять протоколы о следующих административных правонарушениях ( ст.255 КоАПhttp://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/80732-10) :
1. Нарушение требований законодательства об охране культурного наследия (с.92)
2. Повреждение таксофонов (ст.148)
3. Нарушение государственных стандартов , норм и правил в сфере благоустройства населенных пунктов, правил благоустройства территорий населенных пунктов (!) (ст.152)
4. Нарушение правил содержания собак и кошек (ст.154)
5. Торговля с рук в неустановленных местах (ст.160)
6. Курение табачных изделий в запрещенных местах (ст.175-1)
7. Распитие пива , алкогольных , слабоалкогольных напитков на производстве (ст.179)
8. Публичные призывы к невыполнению требований работника милиции или должностного лица Военной службы правопорядка в Вооруженных Силах Украины (ст.185-7)
9.Нарушение пограничного режима или режима в пунктах пропуска через государственную границу Украины (ст.202)

Как это сделать?

Смотрим:

https://www.youtube.com/watch?v=Q-C4gXzw2aA&list=FLq-mvBRW26QvOj56olpFSUA

http://www.youtube.com/watch?feature=player_embedded&v=drBwI4WWeqE

Кілька слів про законопроект словами Віктора Чумака, голови парламентського комітету із боротьби з корупцією, озвучені ним напередодні голосування

1. Постанова КМУ від 26.12.2012, №1193

Про затвердження зразків свідоцтв про реєстрацію громадського об’єднання як громадської організації чи громадської спілки та про акредитацію відокремленого підрозділу іноземної неурядової організації

2. Постанова КМУ від 19 грудня 2012 р. № 1209

Про реєстрацію символіки громадського об’єднання

3. Постанова КМУ від 19 грудня 2012 р. № 1212

Про затвердження Порядку ведення Реєстру громадських об’єднань та обміну відомостями між зазначеним Реєстром і Єдиним державним реєстром юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців

4. Наказ Мінюсту 14.12.2012  № 1842/5

Про затвердження форм документів, надання (надсилання) яких встановлено Законом України «Про громадські об’єднання»

5. Наказ Мінюсту від 14.12.2012 № 1845/5

Про порядок підготовки та оформлення рішень щодо громадських об’єднань

http://gromzakon.org.ua/?p=2403

Громадськість вітає cхвалення комітетом законопроекту, до розробки якого
була активно долучена в особі експертів і медіа юристів. А також ініціює
створення робочої групи у складі народних депутатів України та
представників громадських організацій для підготовки пропозицій, які можуть
бути враховані шляхом подання поправок до тексту законопроекту за
процедурою другого читання у встановлений Регламентом Верховної Ради термін.

Ухвалення цього закону — є однією з вимог громадськості, висловлених у
*відкритому
зверненні до профільного комітету*. Серед інших пунктів звернення експерти
висловили свої рекомендації щодо законопроектів з питань доступу до
інформації, які знаходяться на розгляді парламенту.

Зокрема, громадськість рекомендувала Верховній Раді Україні *відхилити
законопроект «Про внесення змін до статті 21 Закону України «Про доступ до
публічної інформації» (щодо відшкодування фактичних витрат на копіювання та
друк)» реєстр. No. 10465 від 14.05.2012*, через те, що його прийняття
створить небезпечний прецедент, оскільки буде вперше внесено зміни до
Закону «Про доступ до публічної інформації», які звужують право особи на
доступ до інформації без достатніх для цього підстав.

Стосовно урядового законопроекту «*Про внесення змін до деяких законодавчих
актів України щодо доступу до інформації з обмеженим доступом» Реєстр. No.
9153 від 15.09.2011*, експерти рекомендували Верховній Раді повернути його
на доопрацювання суб’єкту законодавчої ініціативи через те, що вказані
зміни на практиці спричинять безпідставне обмеження доступу до будь-якої
інформації, що хоча б частково нагадує службову.

Відповідне звернення підтримали 23 громадські організації та експерти з
доступу до публічної інформації у рамках партнерства Новий Громадянин

Про доступ до публічної інформації

Цей Закон визначає порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб’єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом, та інформації, що становить суспільний інтерес.

Розділ I. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

Стаття 1. Публічна інформація

1. Публічна інформація – це відображена та задокументована будь-якими засобамита на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб’єктами владних повноважень своїх обов’язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб’єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом.

2. Публічна інформація є відкритою, крім випадків, встановлених законом.

Стаття 2. Мета і сфера дії Закону

1. Метою цього Закону є забезпечення прозорості та відкритості суб’єктів владних повноважень і створення механізмів реалізації права кожного на доступ до публічної інформації.

2. Цей Закон не поширюється на відносини щодо отримання інформації суб’єктами владних повноважень при здійсненні ними своїх функцій, а також на відносини у сфері  звернень громадян, які регулюються спеціальним законом.

Стаття 3. Гарантії забезпечення права на доступ до публічної інформації

1. Право на доступ до публічної інформації гарантується:

1) обов’язком розпорядників інформації надавати та оприлюднювати інформацію, крім випадків, передбачених законом;

2) визначенням розпорядником інформації спеціальних структурних підрозділів або посадових осіб, які організовують у встановленому порядку доступ до публічної інформації, якою він володіє;

3) максимальним спрощенням процедури подання запиту та отримання інформації;

4) доступом до засідань колегіальних суб’єктів владних повноважень, крім випадків, передбачених законодавством;

5) здійсненням парламентського, громадського та державного контролю за дотри-

манням прав на доступ до публічної інформації;

6) юридичною відповідальністю за порушення законодавства про доступ до публіч-

ної інформації.

Стаття 4. Принципи забезпечення доступу до публічної інформації

1. Доступ до публічної інформації відповідно до цього Закону здійснюється на принципах:

1) прозорості та відкритості діяльності суб’єктів владних повноважень;

2) вільного отримання та поширення інформації, крім обмежень, встановлених законом;

3) рівноправності, незалежно від ознак раси, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних або інших ознак.

Розділ II. ПОРЯДОК ДОСТУПУ ДО ІНФОРМАЦІЇ

Стаття 5. Забезпечення доступу до інформації

1. Доступ до інформації забезпечується шляхом:

1) систематичного та оперативного оприлюднення інформації:

• в офіційних друкованих виданнях;

• на офіційних веб-сайтах в мережі Інтернет;

• на інформаційних стендах;

• будь-яким іншим способом;

2) надання інформації за запитами на інформацію.

Стаття 6. Публічна інформація з обмеженим доступом

1. Інформацією з обмеженим доступом є:

1) конфіденційна інформація;

2) таємна інформація;

3) службова інформація.

2. Обмеження доступу до інформації здійснюється відповідно до закону при дотриманні сукупності таких вимог:

1) виключно в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров’я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя;ОДАТКИ

2) розголошення інформації може завдати істотної шкоди цим інтересам;

3) шкода від оприлюднення такої інформації переважає суспільний інтерес в її отриманні.

3. Інформація з обмеженим доступом має надаватися розпорядником інформації, якщо він правомірно оприлюднив її раніше.

4. Інформація з обмеженим доступом має надаватися розпорядником інформації, якщо немає законних підстав для обмеження у доступі до такої інформації, які існували раніше.

5. Не може бути обмежено доступ до інформації про розпорядженнябюджетними коштами, володіння, користування чи розпорядження державним, комунальним майном, у тому числі до копій відповідних документів, умови отримання цих коштів чи майна, прізвища, імена, по батькові фізичних осіб та найменування юридичних осіб, які отримали ці кошти або майно. При дотриманні вимог, передбачених частиною другою цієї статті, зазначене положення не поширюється на випадки, коли оприлюднення або надання такої інформації може завдати шкоди інтересам національної безпеки, оборони, розслідуванню чи запобіганню злочину.

6. Не належать до інформації з обмеженим доступом декларації про доходи осіб та членів їхніх сімей, які:

1) претендують на зайняття чи займають виборну посаду в органах влади;

2) обіймають посаду державного службовця, службовця органу місцевого самоврядування першої або другої категорії.

7. Обмеженню доступу підлягає інформація, а не документ. Якщо документ містить інформацію з обмеженим доступом, для ознайомлення надається інформація, доступ до якої необмежений.

Стаття 7. Конфіденційна інформація

1. Конфіденційна інформація – інформація, доступ до якої обмежено фізичною або юридичною особою, крім суб’єктів владних повноважень, та яка може поширюватися у визначеному ними порядку за їхнім бажанням відповідно до передбачених ними умов. Не може бути віднесена до конфіденційної інформація, зазначена в частині першій і другій статті 13 цього Закону.

2. Розпорядники інформації, визначені частиною першою статті 13 цього Закону, які володіють конфіденційною інформацією, можуть поширювати її лише за згодою осіб, які обмежили доступ до інформації, а за відсутності такої згоди – лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

Стаття 8. Таємна інформація

1. Таємна інформація – інформація, доступ до якої обмежується відповідно до частини другої статті 6 цього Закону, розголошення якої може завдати шкоди особі, суспільству і державі. Таємною визнається інформація, яка містить державну, професійну, банківську таємницю, таємницю слідства та іншу передбачену законом таємницю.

2. Порядок доступу до таємної інформації регулюється цим Законом та спеціальними законами.

§акону України «Про доступ до публічної інформації»

Стаття 9. Службова інформація

1. Відповідно до вимог частини другої статті 6 цього Закону до службової може належати така інформація:

1) що міститься в документах суб’єктів владних повноважень, які становлять внутрівідомчу службову кореспонденцію, доповідні записки, рекомендації, якщо вони пов’язані з розробкою напряму діяльності установи або здійсненням контрольних, наглядових функцій органами державної влади, процесом прийняття рішень і передують публічному обговоренню та/або прийняттю рішень;

2) зібрана в процесі оперативно-розшукової, контррозвідувальної діяльності, у сфері оборони країни, яку не віднесено до державної таємниці.

2. Документам, що містять інформацію, яка становить службову інформацію, присвоюється гриф «для службового користування». Доступ до таких документів надається відповідно до частини другої статті 6 цього Закону.

3. Перелік відомостей, що становлять службову інформацію, який складається органами державної влади, органами місцевого самоврядування, іншими суб’єктами владних повноважень, у тому числі на виконання делегованих повноважень, не може бути обмеженим у доступі.

Стаття 10. Доступ до інформації про особу

1. Кожна особа має право:

1) знати у період збирання інформації, але до початку її використання, які відомості про неї та з якою метою збираються, як, ким і з якою метою вони використовуються, передаються чи поширюються, крім випадків, встановлених законом;

2) доступу до інформації про неї, яка збирається та зберігається;

3) вимагати виправлення неточної, неповної, застарілої інформації про себе, знищення інформації про себе, збирання, використання чи зберігання якої здійснюється з порушенням вимог закону;

4) на ознайомлення за рішенням суду з інформацією про інших осіб, якщо це необхідно для реалізації та захисту прав та законних інтересів;

5) на відшкодування шкоди у разі розкриття інформації про цю особу з порушенням вимог, визначених законом.

2. Обсяг інформації про особу, що збирається, зберігається і використовується розпорядниками інформації, має бути максимально обмеженим і використовуватися лише з метою та у спосіб, визначений законом.

3. Розпорядники інформації, які володіють інформацією про особу, зобов’язані:

1) надавати її безперешкодно і безкоштовно на вимогу осіб, яких вона стосується, крім випадків, передбачених законом;

2) використовувати її лише з метою та у спосіб, визначений законом;

3) вживати заходів щодо унеможливлення несанкціонованого доступу до неї інших осіб;

4) виправляти неточну та застарілу інформацію про особу самостійно або на вимогу осіб, яких вона стосується.

5) Зберігання інформації про особу не повинно тривати довше, ніж це необхідно для досягнення мети, задля якої ця інформація збиралася.

6) Відмова особі в доступі до інформації про неї, приховування, незаконне збирання, використання, зберігання чи поширення інформації можуть бути оскаржені.

Стаття 11. Захист особи, яка оприлюднює інформацію

1. Посадові та службові особи не підлягають юридичній відповідальності, незважаючи на порушення своїх обов’язків, за розголошення інформації про правопорушення або відомостей, що стосуються серйозної загрози здоров’ю чи безпеці громадян, довкіллю, якщо особа при цьому керувалася добрими намірами та мала обґрунтоване переконання, що інформація є достовірною, а також містить докази правопорушення або стосується істотної загрози здоров’ю чи безпеці громадян, довкіллю.

Розділ III. СУБ’ЄКТИ ВІДНОСИН У СФЕРІ ДОСТУПУ ДО ПУБЛІЧНОЇ ІНФОРМАЦІЇ

Стаття 12. Визначення та перелік суб’єктів

1. Суб’єктами відносин у сфері доступу до публічної інформації є:

1) запитувачі інформації – фізичні, юридичні особи, об’єднання громадян без статусу юридичної особи, крім суб’єктів владних повноважень;

2) розпорядники інформації – суб’єкти, визначені у статті 13 цього Закону;

3) структурний підрозділ або відповідальна особа з питань запитів на інформацію розпорядників інформації.

Стаття 13. Розпорядники інформації

1. Розпорядниками інформації для цілей цього Закону визнаються:

1) суб’єкти владних повноважень – органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, органи влади Автономної Республіки Крим, інші суб’єкти, що здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення яких є обов’язковими для виконання;

2) юридичні особи, що фінансуються з державного, місцевих бюджетів, бюджету Автономної Республіки Крим, – стосовно інформації щодо використання бюджетних коштів;

3) особи, якщо вони виконують делеговані повноваження суб’єктів владних повноважень згідно із законом чи договором, включаючи надання освітніх, оздоровчих, соціальних або інших державних послуг, – стосовно інформації, пов’язаної з виконанням їхніх обов’язків;

4) суб’єкти господарювання, які займають домінуюче становище на ринку або наділені спеціальними чи виключними правами, або є природними монополіями, – стосовно інформації щодо умов постачання товарів, послуг та цін на них.

2. До розпорядників інформації, зобов’язаних оприлюднювати та надавати за запитами інформацію, визначену в цій статті, у порядку, передбаченому цим Законом, прирівнюються суб’єкти господарювання, які володіють:

1) інформацією про стан довкілля;

2) інформацією про якість харчових продуктів і предметів побуту;

3) інформацією про аварії, катастрофи, небезпечні природні явища та інші надзвичайні події, що сталися або можуть статися і загрожують здоров’ю та безпеці громадиакону України «Про доступ до публічної інформації»

4) іншою інформацією, що становить суспільний інтерес (суспільно необхідною інформацією).

3. На розпорядників інформації, визначених у пунктах 2, 3, 4 частини першої та в частині другій цієї статті, вимоги цього Закону поширюються лише в частині оприлюднення та надання відповідної інформації за запитами.

4. Усі розпорядники інформації незалежно від нормативно-правового акта, на підставі якого вони діють, при вирішенні питань щодо доступу до інформації мають керуватися цим Законом.

Стаття 14. Обов’язки розпорядників інформації

1. Розпорядники інформації зобов’язані:

1) оприлюднювати інформацію про свою діяльність та прийняті рішення;

2) систематично вести облік документів, що знаходяться в їхньому володінні;

3) вести облік запитів на інформацію;

4) визначатиспеціальні місця для роботи запитувачів з документами чи їх копіями, а також надавати право запитувачам робити виписки з них, фотографувати, копіювати, сканувати їх, записувати на будь-які носії інформації тощо;

5) мати спеціальні структурні підрозділи або призначати відповідальних осіб для забезпечення доступу запитувачів до інформації;

6) надавати достовірну, точну та повну інформацію, а також у разі потреби перевіряти правильність та об’єктивність наданої інформації.

Стаття 15. Оприлюднення інформації розпорядниками

1. Розпорядники інформації зобов’язані оприлюднювати:

1) інформацію про організаційну структуру, місію, функції, повноваження, основні

завдання, напрями діяльності та фінансові ресурси (структуру та обсяг бюджет-

них коштів, порядок та механізм їх витрачання тощо);

2) нормативно-правові акти, акти індивідуальної дії (крім внутрішньоорганізацій-

них), прийняті розпорядником, проекти рішень, що підлягають обговоренню, ін-

формацію про нормативно-правові засади діяльності;

3) перелік та умови отримання послуг, що надаються цими органами, форми і зразки документів, правила їх заповнення;

4) порядок складання, подання запиту на інформацію, оскарження рішень розпорядників інформації, дій чи бездіяльності;

5) інформацію про систему обліку, види інформації, яку зберігає розпорядник;

6) інформацію про механізми чи процедури, за допомогою яких громадськість може представляти свої інтереси або в інший спосіб впливати на реалізацію повноважень розпорядника інформації;

7) плани проведення та порядок денний своїх відкритих засідань;

8) розташування місць, де надаються необхідні запитувачам форми і бланки установи;

9) загальні правила роботи установи, правила внутрішнього трудового розпорядку;

10) звіти, в тому числі щодо задоволення запитів на інформацію;

11) інформацію про діяльність суб’єктів владних повноважень, а саме про:

• їхні місцезнаходження, поштову адресу, номери засобів зв’язку, адреси офіційного веб-сайту та електронної пошти;ОДАТКИ

• прізвище, ім’я та по батькові, службові номери засобів зв’язку, адреси електронної пошти керівника органу та його заступників, а також керівниківструктурних та регіональних підрозділів, основні функції структурних та регіональних підрозділів, крім випадків, коли ці відомості належать до інформації з обмеженим доступом;

• розклад роботи та графік прийому громадян;

• вакансії, порядок та умови проходження конкурсу на заміщення вакантних посад;

• перелік та умови надання послуг, форми і зразки документів, необхідних для надання послуг, правила їх оформлення;

• перелік і службові номери засобів зв’язку підприємств, установ та організацій, що належать до сфери їх управління, та їх керівників, крім підприємств, установ та організацій, створених з метою конспірації, оперативно-розшукової або контррозвідувальної діяльності;

• порядок складання, подання запиту на інформацію, оскарження рішень суб’єктів владних повноважень, їх дій чи бездіяльності;

• систему обліку, види інформації, якою володіє суб’єкт владних повноважень;

12) іншу інформацію про діяльність суб’єктів владних повноважень, порядок обов’язкового оприлюднення якої встановлений законом.

2. Інформація, передбачена частиною першою цієї статті, підлягає обов’язковому оприлюдненню невідкладно, але не пізніше п’яти робочих днів з дня затвердження документа. У разі наявності у розпорядника інформації офіційного веб-сайту така інформація оприлюднюється на веб-сайті із зазначенням дати оприлюднення документа і дати оновлення інформації.

3. Проекти нормативно-правових актів, рішень органів місцевого самоврядування, розроблені відповідними розпорядниками, оприлюднюються ними не пізніш як за 20 робочих днів до дати їх розгляду з метою прийняття.

4. Невідкладному оприлюдненню підлягає будь-яка інформація про факти, що загрожують життю, здоров’ю та/або майну осіб, і про заходи, які застосовуються у зв’язку з цим.

Стаття 16. Відповідальні особи з питань запитів на інформацію

1. Розпорядник інформації відповідає за визначення завдань та забезпечення діяльності структурного підрозділу або відповідальної особи з питань запитів на інформацію розпорядників інформації, відповідальних за опрацювання, систематизацію, аналіз та контроль щодо задоволення запиту на інформацію та наданняконсультацій під час оформлення запиту.

2. Запит, що пройшов реєстрацію у встановленому розпорядником інформації порядку, обробляється відповідальними особами з питань запитів на інформацію.

Стаття 17. Контроль за забезпеченням доступу до публічної інформації

1. Парламентський контроль за дотриманням права людини на доступ до інформації здійснюється Уповноваженим Верховної Ради України з прав людини, тимчасовими слідчими комісіями Верховної Ради України, народними депутатами України.

2. Громадський контроль за забезпеченням розпорядниками інформації доступу до Публічної інформації здійснюється депутатами місцевих рад, громадськими організаціями, громадськими радами, громадянами особисто шляхом проведення відповідних громадських слухань, громадської експертизи тощо.

3. Державний контроль за забезпеченням розпорядниками інформації доступу до інформації здійснюється відповідно до закону.

Стаття 18. Реєстрація документів розпорядника інформації

1. Для забезпечення збереження та доступу до публічної інформації документи, що знаходяться у суб’єктів владних повноважень, підлягають обов’язковій реєстрації в системі обліку, що має містити:

1) назву документа;

2) дату створення документа;

3) дату надходження документа;

4) джерело інформації (автор, відповідний підрозділ);

5) передбачену законом підставу віднесення інформації до категорії з обмеженим доступом;

6) строк обмеження доступу до інформації, у разі якщо вона віднесена до інформації з обмеженим доступом;

7) галузь;

8) ключові слова;

9) тип, носій (текстовий документ, плівки, відеозаписи, аудіозаписи тощо);

10) вид (нормативні акти, угоди, рішення, протоколи, звіти, прес-релізи);

11) проекти рішень (доповідні записки, звернення, заяви, подання, пропозиції, листи тощо);

12) форму та місце зберігання документа тощо.

2. Доступ до системи обліку, що містить інформацію про документ, що знаходиться у суб’єкта владних повноважень, забезпечується шляхом:

1) оприлюднення на офіційних веб-сайтах суб’єктів владних повноважень такої інформації, а в разіїх відсутності – в інший прийнятний спосіб;

2) надання доступу до системи за запитами.

3. Система обліку публічної інформації не може бути віднесена до категорії інформації з обмеженим доступом.

4. Розпорядники інформації несуть відповідальність за забезпечення доступу до системи обліку відповідно до закону.

Розділ IV. РЕАЛІЗАЦІЯ ПРАВА НА ДОСТУП ДО ІНФОРМАЦІЇ ЗА

ІНФОРМАЦІЙНИМ ЗАПИТОМ

Стаття 19. Оформлення запитів на інформацію

1. Запит на інформацію – це прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні.

2. Запитувач має право звернутися до розпорядника інформації із запитом на інформацію незалежно від того, стосується ця інформація його особисто чи ні, без пояснення причини подання запиту.ДОДАТКИ

3. Запит на інформацію може бути індивідуальним або колективним. Запити можуть подаватися в усній, письмовій чи іншій формі (поштою, факсом, телефоном, електронною поштою) на вибір запитувача.

4. Письмовий запит подається в довільній формі.

5. Запит на інформацію має містити:

1) ім’я (найменування) запитувача, поштову адресу або адресу електронної пошти, а також номер засобу зв’язку, якщо такий є;

2) загальний опис інформації або вид, назву, реквізити чи зміст документа, щодо якого зроблено запит, якщо запитувачу це відомо;

3) підпис і дату за умови подання запиту в письмовій формі.

6. З метою спрощення процедури оформлення письмових запитів на інформацію особа може подавати запит шляхом заповнення відповідних форм запитів на інформацію, які можна отримати в розпорядника інформації та на офіційному веб-сайті відповідного розпорядника. Зазначені форми мають містити стислу інструкцію щодо процедури подання запиту на інформацію, її отримання тощо.

7. У разі якщо з поважних причин (інвалідність, обмежені фізичні можливості тощо) особа не може подати письмовий запит, його має оформити відповідальна особа з питань запитів на інформацію, обов’язково зазначивши в запиті своє ім’я, контактний телефон,та надати копію запиту особі, яка його подала.

Стаття 20. Строк розгляду запитів на інформацію

1. Розпорядник інформації має надати відповідь на запит на інформацію не пізніше п’яти робочих днів з дня отримання запиту.

2. У разі якщо запит на інформацію стосується інформації, необхідної для захисту життя чи свободи особи, щодо стану довкілля, якості харчових продуктів і предметів побуту, аварій, катастроф, небезпечних природних явищ та інших надзвичайних подій, що сталися або можуть статись і загрожують безпеці громадян, відповідь має бути надана не пізніше 48 годин з дня отримання запиту.

3. Клопотання про термінове опрацювання запиту має бути обґрунтованим.

4. У разі якщо запит стосується надання великого обсягу інформації або потребує пошуку інформації серед значної кількості даних, розпорядник інформації може продовжити строк розгляду запиту до 20 робочих днів з обґрунтуванням такого продовження. Про  продовження строку розпорядник інформації повідомляє запитувача в письмовій формі не пізніше п’яти робочих днів з дня отримання запиту.

Стаття 21. Плата за надання інформації

1. Інформація на запит надається безкоштовно.

2. У разі якщо задоволення запиту на інформацію передбачає виготовлення копій документів обсягом більш як 10 сторінок, запитувач зобов’язаний відшкодувати фактичні витрати на копіювання та друк.

3. Розмір фактичних витрат визначається відповідним розпорядником на копіювання та друк в межах граничних норм, встановлених Кабінетом Міністрів України. У разі якщо  розпорядник інформації не встановив розміру плати за копіювання або друк, інформація  надається безкоштовно.Закону України «Про доступ до публічної інформації»

4. При наданні особі інформації про себе та інформації, що становить суспільний інтерес, плата за копіювання та друк не стягується.

Стаття 22. Відмова та відстрочка в задоволенні запиту на інформацію

1. Розпорядник інформації має право відмовити в задоволенні запиту в таких випадках:

1) розпорядник інформації не володіє і не зобов’язаний відповідно до його компетенції, передбаченої законодавством, володіти інформацією, щодо якої зроблено запит;

2) інформація, що запитується, належить до категорії інформації з обмеженим доступом відповідно до частини другої статті 6 цьогоЗакону;

3) особа, яка подала запит на інформацію, не оплатила передбачені статтею 21 цього Закону фактичні витрати, пов’язані з копіюванням або друком;

4) не дотримано вимог до запиту на інформацію, передбачених частиною п’ятою статті 19 цього Закону.

2. Відповідь розпорядника інформації про те, що інформація може бути одержана запитувачем із загальнодоступних джерел, або відповідь не по суті запиту вважається неправомірною відмовою в наданні інформації.

3. Розпорядник інформації, який не володіє запитуваною інформацією, але якому за статусом або характером діяльності відомо або має бути відомо, хто нею володіє,зобов’язаний направити цей запит належному розпоряднику з одночасним повідомленням про це запитувача. У такому разі відлік строку розгляду запиту на інформацію починається з дня отримання запиту належним розпорядником.

4. У відмові в задоволенні запиту на інформацію має бути зазначено:

1) прізвище, ім’я, по батькові та посаду особи, відповідальної за розгляд запиту розпорядником інформації;

2) дату відмови;

3) мотивовану підставу відмови;

4) порядок оскарження відмови;

5) підпис.

5. Відмова в задоволенні запиту на інформацію надається в письмовий формі.

6. Відстрочка в задоволенні запиту на інформацію допускається в разі, якщо запитувана інформація не може бути надана для ознайомлення в передбачені цим Законом строки у разі настання обставин непереборної сили. Рішення про відстрочку доводиться до відома запитувача у письмовій формі з роз’ясненням порядку оскарження прийнятого рішення.

7. У рішенні про відстрочку в задоволенні запиту на інформацію має бути зазначено:

1) прізвище, ім’я, по батькові та посаду особи, відповідальної за розгляд запиту розпорядником інформації;

2) дату надсилання або вручення повідомлення про відстрочку;

3) причини, у зв’язку з якими запит на інформацію не може бути задоволений у встановлений цим Законом строк;

4) строк, у який буде задоволено запит;

5) підпис.

ДОДАТКИ

Розділ V. ОСКАРЖЕННЯ РІШЕНЬ, ДІЙ ЧИ БЕЗДІЯЛЬНОСТІ

РОЗПОРЯДНИКІВ ІНФОРМАЦІЇ

Стаття 23. Право на оскарження рішень, дій чи бездіяльності розпорядників інформації

1. Рішення, дії чи бездіяльність розпорядників інформаціїможуть бути оскаржені до керівника розпорядника, вищого органу або суду.

2. Запитувач має право оскаржити:

1) відмову в задоволенні запиту на інформацію;

2) відстрочку задоволення запиту на інформацію;

3) ненадання відповіді на запит на інформацію;

4) надання недостовірної або неповної інформації;

5) несвоєчасне надання інформації;

6) невиконання розпорядниками обов’язку оприлюднювати інформацію відповідно до статті 15 цього Закону;

7) інші рішення, дії чи бездіяльність розпорядників інформації, що порушили законні права та інтереси запитувача.

3. Оскарження рішень, дій чи бездіяльності розпорядників інформації до суду здійснюється відповідно до Кодексу адміністративного судочинства України.

Стаття 24. Відповідальність за порушення законодавства про доступ до публічної інформації

1. Відповідальність за порушення законодавства про доступ до публічної інформації несуть особи, винні у вчиненні таких порушень:

1) ненадання відповіді на запит;

2) ненадання інформації на запит;

3) безпідставна відмова у задоволенні запиту на інформацію;

4) неоприлюднення інформації відповідно до статті 15 цього Закону;

5) надання або оприлюднення недостовірної, неточної або неповної інформації;

6) несвоєчасне надання інформації;

7) необґрунтоване віднесення інформації до інформації з обмеженим доступом;

8) нездійснення реєстрації документів;

9) навмисне приховування або знищення інформації чи документів.

2. Особи, на думку яких їхні права та законні інтереси порушені розпорядниками інформації, мають право на відшкодування матеріальної та моральної шкоди в порядку, визначеному законом.

Розділ VI. ПРИКІНЦЕВІ ПОЛОЖЕННЯ

1. Цей Закон набирає чинності через три місяці з дня його опублікування.

2. До приведення законодавства України у відповідність із цим Законом акти законодавства України застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону

3. Внести зміни до таких законодавчих актів України:

1) у Кодексі України про адміністративні правопорушення (Відомості Верховної Ради УРСР, 1984 р., додаток до N 51, ст. 1122):

• у статті 2123:

• частинупершу після слів «Про інформацію» доповнити словами «Про доступ до публічної інформації»;

• примітку викласти в такій редакції:

• «Примітка. Особи, визначені в примітці до статті 21226 цього Кодексу, притягаються до відповідальності за діяння, передбачені даною статтею, згідно із статтею 21226»;

• частину першу статті 21226 після слів «Про інформацію» доповнити словами «Про доступ до публічної інформації»;

2) у назві та абзаці першому частини першої статті 330 Кримінального кодексу України (Відомості Верховної Ради України, 2001 р., N 25 – 26, ст. 131) слова «яка є власністю держави» замінити словами «яка знаходиться у володінні держави»;

3) частину десяту статті 9 Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність» (Відомості Верховної Ради України, 1992 р., N 22, ст. 303; 2000 р., N 10, ст. 79) доповнити двома реченнями такого змісту: «Забороняється оприлюднювати або надавати зібрані відомості, а також інформацію щодо проведення або непроведення стосовно певної особи оперативно-розшукової діяльності до прийняття рішення за результатами такої діяльності. Питання оприлюднення або надання такої інформації після прийняття рішення регулюється законом»;

4) статтю 9 Закону України «Про контррозвідувальну діяльність» (Відомості Верховної Ради України, 2003 р., N 12, ст. 89) доповнити реченням такого змісту: «Забороняється оприлюднювати або надавати (розголошувати) зібрані відомості, а також інформацію щодо проведення або непроведення стосовно певної особи контррозвідувальної діяльності та заходів до прийняття рішення за результатами такої діяльності або заходів»;

5) статтю 13 Закону України «Про авторське право і суміжні права» (Відомості Верховної Ради України, 2001 р., N 43, ст. 214) доповнити частиною п’ятою такого змісту:

«5. Зазначені положення не поширюються на випадки оприлюднення чи надання інформації на підставі Закону України «Про доступ до публічної інформації».

4. Кабінету Міністрів України у двомісячний строк з дня набрання чинності цим Законом:

• затвердити граничні норми витрат на копіювання або друк, передбачені статтею 21 цього Закону;

• внести на розгляд Верховної Ради України законопроекти щодо приведення законів України у відповідність із цим Законом;

• привести своїнормативно-правові акти у відповідність із цим Законом;

• забезпечити приведення органами виконавчої влади їх нормативно-правових актів у відповідність із цим Законом.

Президент України В . ЯНУКОВИЧ

м. Київ

13 січня 2011 року

N 2939-VI