Мы мониторили  все этапы Запорожского Евромайдана и Майдана и мониторинг продолжается.

Но предварительные заключения и анализ событий с 23.11.2013года до 16.02.2014 года , основанный на документах и фактах мы готовы предоставить вам сегодня.

Мы подчеркиваем, что  результаты предварительного анализа не есть окончательными, т.к. анализироваться эта информация будет еще долго. И не считаем названных лиц, органы и организации виновными в тех или иных нарушениях.  Только компетентные органы могут дать такую квалификацию. Мы только констатируем  факты и  озвучиваем логические выводы, которые вытекают из собранных материалов. И считаем, что собранная и систематизированная нами информация позволит ускорить процесс люстрации и может стать основанием для более детального расследования действий тех или иных лиц, органов и организаций.

Считаем необходимым создание единого сайта для сбора всей имеющейся в области  информации и материалов. Желающих  взять  работу по созданию и модерации сайта  на себя  просим обращаться  нам. Там же мы планируем разместить  и документы  для работы люстрационной комиссии, создание которой инициировала Народная Защита.

люстрационная комиссия

Первые материалы для  начала ее работы мы и представляем.

Видеопрезентация здесь:

https://www.youtube.com/watch?v=jfsFpcH7un8&list=FLq-mvBRW26QvOj56olpFSUA&feature=mh_lolz

Материалы здесь:

Обзор-материалы окончательная редакция

Приложения:

Таблицы мирных сборов и этапов

Таблица задержаных и пострадавших

nakaz 1694

Запит

List

protokol

rezoluc

rezoluc_golovi

spisok

Резолюция собрания депутатов 2.12.2013г.

Письмо Барзион к Межейко

Запит 2

Сбор депутатов 2

Электронный ящик облсовета не принимает почту

zvern 22.01.14

Запрос ГУ МВД народные дружины

Запрос задержанные

Запрос запрет на передвижение и парковку Фестивалке 2.02.14

Запрос основания дляпребывания милиции и спецсредств в ОГА 26.01.14

Запрос повторный без ответа

Запрос правоустанавливающие

Ответ ГУ МВД в ЗП 1

Ответ ГУ МВД в ЗП

Запрос ОГА народные дружины

Запрос ОГА посторонние люди

Ответ ОГА 1

Ответ ОГА 2

Запрос собрание 22 января 14

Ответ облсовета 2

ПРОТОКОЛ_ собрання_22.12.2013

Решение облсовета 22.12.2013

Эл почта не работает

Запрос посторонние люди

Ответ облсовета 1 сумма убытков

Запрос мэрия народные дружины

Ответ народные дружины

Запрос мэрия мирные сборы

Ответ мирные сборы

Цензура в ЗП

фото КП Искра

соцопрос Евромайдана

Заявки на проведение мирных сборов:

Решения суда:

Это часть материалов.

ЗООО «Народная Защита» начала претензионную работу.

Обжалован запрет на проведение мирных сборов до 8 марта 2014г.:

http://xn—80ane0bfp.zp.ua/2014/02/rishennya-miskradi-oskarzheno-gromadskistyu/

Подан иск на незаконные действия горсовета, горисполкома, ГУ МВД Украины в Запорожской области:

http://xn—80ane0bfp.zp.ua/2014/02/imeem-chest-atakovat-vas/

Готовы к подаче другие документы.

НО

Со 2 марта 2014 года в связи с угрозой  потери территориальной целостности Украины ЗООО «Народная Защита» приостанавливает претензионную работу  к органам публичной власти до исчезновения угрозы .

При прийнятті цього рішення депутати суттєво вийшли за рамки свої повноважень, привласнивши повноваження законодавчої і судової гілок влади.

Цим рішенням порушується права необмеженого кола осіб.

ЗОГО «Народний Захист» звернулась до прокуратури Запорізької області  із заявою про припинення дії  рішення, що суперечить  вимогам діючого законодавства України.

звернення до прокуратури

http://panoptikon.org/articles/51351-zaporozhskaja-pravozashhitnica-natalja-zabolotnaja-osparivaet.html

Через: Окружний адміністративний суд міста Києва,
м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корп. 1, 01601

Суддя Маруліна Л.О.
Справа № 826/12758/13-а

Позивач:       Київська міська державна адміністрація
м. Київ, вул. Хрещатик 36, 01001
info[a]1551.gov.ua
+380 44 279 55 97

Апелянт:      Каменєв Михайло Володимирович
м. Київ, [адреса]
kameniev[a]gmail.com
+380 67 404 26 46

20 серпня 2013 року

А П Е Л Я Ц І Й Н А   С К А Р Г А

на постанову суду від 12 серпня 2013 року у справі № 826/12758/13-а за позовом Київської міської державної адміністрації про обмеження права на мирні зібрання

Оскаржується постанова Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 серпня 2013 року у справі № 826/12758/13-а за позовом Київської міської державної адміністрації (далі — КМДА) про обмеження права на мирні зібрання. Зазначеною постановою позов Київської міської державної адміністрації задоволено і встановлено обмеження права на мирні зібрання в центральній частині міста Києва, а саме на вул. Хрещатик, Європейській площі та Майдані Незалежності з 16 серпня 2013 року по 27 серпня 2013 року.

Підставою для оскарження постанови суду першої інстанції є неповне з’ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, а також прав людини та основоположних свобод, що призвело до неправильного вирішення справи.

Україна, ратифікувавши 17.07.1997 Європейську Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод та факультативні протоколи до неї, взяла на себе зобов’язання щодо гарантування прав, а також визнала юрисдикцію Європейського Суду з прав людини на своїй території (Європейську Конвенцію та факультативні протоколи до неї ратифіковано Законом України № 475/97-ВР від 17.07.1997). Згідно зі ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують Конвенцію та практику Суду, як джерело права. Згідно зі ст. 8 Кодексу адміністративного судочинства України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Україна взяла на себе зобов’язання щодо дотримання прав людини в рамках ООН, оскільки ратифікувала Міжнародний пакт про громадянські та політичні права (Міжнародний пакт ратифіковано Указом Президії Верховної Ради Української РСР № 2148-VIII від 19.10.1973).

Порядок Київської міської ради, який регулює здійснення свободи зібрань

Наводячи підстави задоволення позову КМДА, суд посилається на норми Порядку організації та проведення в м. Києві недержавних масових громадських заходів політичного, релігійного, культурно-просвітницького, спортивного, видовищного та іншого характеру (далі — Порядок), затвердженого рішенням Київської міської ради від 24 червня 1999 року № 317/418 (далі — Рішення).

Даний Порядок суперечить нормам Конституції України, Європейської Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, прецедентним рішенням Європейського суду з прав людини. Позивач зокрема посилається на п. 5 Порядку, в якому зазначено, що «у проведенні заходів може бути відмовлено», тоді як ст. 39 Конституції України жодним чином не визначає поняття «відмова» будь-якого державного органу чи органу місцевого самоврядування у проведенні заходів. Натомість ст. 39 Конституції України говорить, що обмежити право на мирні зібрання може лише суд і лише у конкретних випадках, які не співпадають з п.п. 5.1, 5.2, 5.3 Порядку.

В основі законодавчого регулювання свободи мирних зібрань в Україні на даний момент лежать ст. 39 Конституції України та ст. 11 Європейської Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, уточнені п. 13 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 01.11.1996 року № 9 «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя» і Рішенням Конституційного Суду України від 19.04.2001 року № 4-рп/2001 (справа щодо завчасного сповіщення про мирні зібрання). Вищезазначені правові норми закріплюють вичерпний перелік підстав для обмеження здійснення цього права, які встановлюютьсявиключно судом і відповідно до закону. Ч. 2 ст. 315 Цивільного кодексу України визначає, що обмеження щодо реалізації права на мирні зібрання може встановлюватися виключно судом відповідно до закону.

Ст. 11 Європейської Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод теж передбачає право на свободу зібрань та покладає на державу позитивний обов’язок забезпечити ефективне здійснення цього права, допускаючи запровадження законом декотрих обмежень, необхідних у демократичному суспільстві в інтересах національної або громадської безпеки, з метою запобігання заворушенням і злочинам, для захисту здоров’я або моралі чи з метою захисту прав і свобод інших людей.

Ч. 1 ст. 92 Конституції України встановлює, що виключно законами України визначаються права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод. Ст 64 Конституції України визначає, що конституційні права і свободи не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. Ч. 3 ст. 22 Конституції України встановлює, що при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав та свобод. Ст. 75 Конституції України визнає єдиним органом законодавчої влади в Україні парламент — Верховна Рада України. Згідно з Конституцією України, Законом України Про місцеве самоврядування в Україні, а також Законом України «Про столицю України — місто-герой Київ» Київська міська рада є органом місцевого самоврядування, а не органом законодавчої влади. Розглядаючи норми права, що регулюють здійснення свободи зібрань, які закріплені Конституцією України та Рішенням Київської міської ради, слід вважати норми Конституції України до lex superior, а норми Порядку — lex inferiori. Відповідно до принципу lex superior derogat legi inferiori застосуванню підлягають норми Конституції України.

Ст. 38 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» надає можливість органам місцевого самоврядування, до яких відноситься і Київська міська рада, ухвалювати рішення щодо зібрань. Але, відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 92 Конституції України ці рішення можуть стосуватися лише дій комунальних служб та інших підрозділів органів місцевого самоврядування щодо мирних зібрань, але не можуть визначати права і обов’язки громадян, які реалізують своє конституційне право.

Під час вивчення даних фактів суд не взяв до уваги рекомендацію Пленуму Вищого адміністративного суду України, закріплену Постановою Пленуму ВАСУ № 6 від 21.05.2012: «Акти щодо додаткового регламентування порядку проведення зборів, мітингів, вуличних походів, демонстрацій тощо, прийняті органами місцевого самоврядування та іншими органами, можуть застосовуватися лише в разі, якщо не встановлюють додаткових обмежень права на мирні зібрання, наданого Конституцією України».

Навіть побіжний юридичний аналіз правовстановлень Порядку дає всі підстави для висновку, що Київська міська рада Порядком істотно звузила конституційні обсяги (межі) основоположного і невід’ємного права громадян на мирні зібрання, запровадивши величезну кількість нічим не передбачених обмежень і вимог як до організаторів, так і до учасників, по суті унеможлививши здійснення свободи зібрань.

Норми Порядку Київської міської ради, які суперечать актам вищої юридичної сили:

А) Пункт 1 Порядку встановлює численні вимоги щодо повідомлення організаторів про проведення мирного зібрання. Київська міська рада не може встановлювати вимоги до такого повідомлення, оскільки подача повідомлення про зібрання до відповідного органу виконавчої влади чи місцевого самоврядування є невід’ємною частиною здійснення свободи зібрань, і спеціальні вимоги до повідомлення можуть встановлюватись виключно Законом. Спеціальні вимоги до повідомлення про зібрання та порядок подачі цього повідомлення у Конституції України та законах України відсутні.

Б) Пункт 1 Порядку, всупереч Конституції України та Рішенню Конституційного Суду України від 19.04.2001 року № 4-рп/2001 (справа щодо завчасного сповіщення про мирні зібрання), встановлює 10-денний термін повідомлення про зібрання, хоча Конституційний Суд України встановив, що «визначення конкретних строків завчасного сповіщення є предметом законодавчого регулювання і ці терміни повинні враховувати особливості форм зібрань, їх масовість, місце, час проведення тощо». Тобто, ці строки мають бути диференційованими і визначатися Законом, а не нормативно-правовим актом органу місцевого самоврядування.

В) Пункт 2 Порядку встановлюють обмеження для організаторів зібрань за віком та за кількістю (не менше трьох), не встановлені ст. 39 Конституції України та містить дискримінаційні положення, що суперечать ст. 15 Конвенції ООН про права дитини та ст. 11 Європейської Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

Г) Пункт 4 Порядку всупереч Конституції України обмежує свободу зібрань у часі.

Ґ) Пункт 5 Порядку встановлює можливість відмови у проведенні заходів. Цей пункт Порядку суперечить ч. 2 ст. 39 Конституції України, яка встановлює, що обмежувати право на мирні зібрання може лише суд і лише за конкретних підстав, вичерпний перелік яких міститься у ст. 39 Конституції України. Даний пункт суттєво розширює перелік підстав для заборони зібрань. Поняття відмови у проведенні масового заходу та підстави для цієї відмови у Конституції України відсутні.

Д) Пункт 7 Порядку встановлює обов’язки організаторів заходу і суперечить ч. 1 ст. 92 Конституції України, оскільки встановлює для громадян, організаторів мирних зібрань нові обов’язки, не передбачені чинним законодавством України.

Е) Пункт 9 Порядку встановлює перелік будівель, біля яких автоматично заборонено проводити мирні зібрання без прямого дозволу Київської міської ради чи Київської міської державної адміністрації, чим обмежує гарантовану Конституцією України свободу зібрань.

Зазначені обмеження свободи зібрання є звуженням змісту та обсягу прав і свобод. Таким чином Порядок суперечить ст. 22 Конституції України, яка не допускає звуження прав і свобод, гарантованих Конституцією України.

Київська міська рада перевищила свої повноваження, ухваливши оскаржуване Рішення.

Аналогічне до зазначеного Порядку «Положення про проведення масових заходів у м. Дніпропетровську», затверджене Рішенням Виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради 21.08.2003 року № 2207, було визнане Постановою Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська від 30.03.2007 року незаконним.

Розглянувши клопотання щодо постанови окремої ухвали щодо вжиття заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону з боку Київської міської ради (щодо п. 2 рішення Київської міської ради від 24 червня 1999 року № 317/418, яким затверджено Порядок організації та проведення в м. Києві недержавних масових громадських заходів політичного, релігійного, культурно-просвітницького, спортивного, видовищного та іншого характеру), суд у задоволенні клопотання відмовив, пославшись на те, що Рішення було предметом розгляду в адміністративній справі № 2а-9785/12/2670 за позовом Северина О.Є., за результатом якого Окружний адміністративний суд міста Києва 17.01.2013 у задоволенні позовних вимогах відмовив, після чого дану постанову було залишено в силі відповідно до ухвали Київського апеляційного адміністративного суду від 14.05.2013. Однак дане рішення суду суперечить Конституції України, оскільки суд відмовився розглядати клопотання апелянта, оскільки схоже питання було колись розглянуте в іншому судовому процесі, в якому апелянт участі не брав. Таким чином суд позбавив апелянта права на розгляд його клопотання по суті, обмежившись посиланням на попередній прецедент, що є порушенням, оскільки в Україні діє континентальна система права, яка не передбачає існування прецедентів.

Мета обмеження свободи зібрань

Суд зазначив, що обмеження свободи зібрань у даній справі встановлюється з метою захисту прав і свобод мешканців Києва.

В оскажуваній постанові зокрема викладено таку позицію суду:

«Враховуючи, що в одному місці можливе одночасне проведення заходів під різними гаслами і різними вимогами за участю значної кількості осіб, зазначене може спровокувти сутички та порушення громадського порядку, заворушення, загрозу здоров’ю населення, правам і свободам мешканців та гостей міста Києва.

Суд приймає до уваги обґрунтування позивача, що не виключена можливість участі в зазначених заходах представників політичних партій, об’єднань та громадських організацій з різнополярними ідеологічними поглядами, що може призвести до дестабілізації суспільно-політичної ситуації в столиці та створення перешкод функціонуванню державних органів влади».

В позовній заяві позивач не наводить жодних аргументів та обґрунтвань даної позиції. Позивач на розгляд справи по суті не з’явився, усних пояснень не надавав. Суд робить відповідний висновок тільки на підставі листа ГУ МВС України в місті Києві від 02.08.2013 № 1/5726-КОР, в якому зазначено, що «Зважаючи на попередній досвід забезпечення охорони громадського порядку під час подібних заходів у 2008-2013 роках, необхідно констатувати високу вірогідність виникнення протистояння та конфліктних ситуацій між представниками різних організацій, а також конфліктів із нарядами міліції, які можуть призвести до різкого загострення ситуації». В даному листі не зазначено конкретних фактів, що стосуються апелянта, натомість міститься посилання на “попередній досвід” та “високу вірогідність”. В ході судового засідання апелянт поставив представнику третьої особи — ГУ МВС України в місті Києві — питання щодо конкретизації “попереднього досвіду” та наведення конкретних доказів на підтвердження позицій, викладених у зазначеному листі. Представник третьої особи у відповідь не зміг навести жодного доказу та конкретизувати “попередній досвід”.

Європейський Суд з прав людини неодноразово висловлював свою позицію з цих питань:

«It goes without saying that any demonstration in a public place may cause a certain level of disruption to ordinary life and encounter hostility» OYA ATAMAN v. TURKEY (Application no. 74552/01), 2006, § 38; аналогічно у справі BALÇIK AND OTHERS v. TURKEY (Application no. 25/02), 2007, § 49; аналогічно у справіNURETTİN ALDEMİR AND OTHERS v. TURKEY (Applications nos. 32124/02, 32126/02, 32129/02, 32132/02,32133/02, 32137/02 and 32138/02), 2007, § 43; аналогічно у справі BUKTA AND OTHERS v. HUNGARY (Application no. 25691/04), 2007, § 37.

«Furthermore, any demonstration in a public place may cause a certain level of disruption to ordinary life, including disruption of traffic, and where demonstrators do not engage in acts of violence it is important for the public authorities to show a certain degree of tolerance towards peaceful gatherings if the freedom of assembly guaranteed by Article 11 of the Convention is not to be deprived of all substance» ASHUGHYAN v. ARMENIA (Application no. 33268/03), 2008, § 90.

Щодо контр-демонстрацій Європейський суд з прав людини зазначав наступне:

«§ 23 The right to freedom of peaceful assembly is secured to everyone who has the intention of organising a peaceful demonstration. The possibility of violent counter-demonstrations or the possibility of extremists with violent intentions joining the demonstration cannot as such take away that right (see Plattform «Ärzte für das Leben» v. Austria, judgment of 21 June 1988, § 32, Series A no. 139). The burden of proving the violent intentions of the organisers of a demonstration lies with the authorities.

…

§ 28 The Court considers that even if there was a theoretical risk of violent clashes between the protesters and supporters of the Communist Party, it was the task of the police to stand between the two groups and to ensure public order (see paragraph 25 above). Therefore, this reason for refusing authorisation could not be considered relevant and sufficient within the meaning of Article 11 of the Convention too» CHRISTIAN DEMOCRATIC PEOPLE’S PARTY v. MOLDOVA (Application no. 25196/04), 2010.

Під час вивчення фактів суд не взяв до уваги рекомендацію Пленуму Вищого адміністративного суду України, закріплену Постановою Пленуму ВАСУ № 6 від 21.05.2012: «Вирішуючи справи щодо обмежень у реалізації права громадян на мирні зібрання, суд повинен виходити з дотримання справедливого балансу між забезпеченням безпеки національних інтересів і громадського порядку та забезпеченням дотримання прав громадян, гарантованих Конституцією України.

Єдиною правовою підставою для задоволення позову органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування про обмеження щодо реалізації права на мирні зібрання є визнання судом того факту, що проведення такого заходу може створити реальну небезпеку заворушень чи злочинів, загрозу здоров’ю населення або правам і свободам інших людей. Така небезпека не повинна бути уявною, а ґрунтуватися на конкретних фактах чи даних про наявність реальної загрози інтересам національної безпеки та громадського порядку.

Органи виконавчої влади та місцевого самоврядування повинні не просто повідомити про реальні загрози, які можуть виникнути у зв’язку з проведенням зібрання, а й надати суду докази, які стали підставою для такого висновку.

З метою правильного та об’єктивного вирішення справи суд повинен дослідити характер, мету та зміст запланованих мирних зібрань, поведінку організаторів та учасників акції під час проведення попередніх заходів та інші обставини, що мають значення для вирішення справи.

За принципами тлумачення норм міжнародного права щодо реалізації права на свободу мирних зібрань посилання на інтереси національної безпеки для виправдання заходів з обмеження деяких прав за зазначеними принципами можливе лише в разі, коли такі заходи вживаються для захисту існування держави, її територіальної цілісності або політичної незалежності від застосування сили або загрози її застосування. Не вбачається за можливе посилання на інтереси національної безпеки як підставу для введення обмежень з метою попередження лише локальної або відносно ізольованої загрози правопорядку.

Обмеження, що встановлюються судом щодо реалізації права на мирні зібрання, повинні бути пропорційними до можливих наслідків порушення інтересів національної безпеки та громадського порядку. Суди, застосовуючи передбачені законом обмеження, повинні надавати перевагу тим заходам обмеження, які найменше впливатимуть на реалізацію гарантованого Конституцією права. Такі обмеження повинні застосовуватися з урахуванням конкретних обставин кожної справи, при цьому слід мати на увазі, що заборона на проведення мирного зібрання є найсуворішим заходом, який застосовується у разі неможливості держави забезпечити реалізацію права на таке зібрання».

Суд не взяв до уваги, що зібрання, заявлене апелянтом, тривало з 25.07.2013 до дня судового засідання без правопорушень з боку його учасників. Позивач та третя сторона — ГУ МВС України в місті Києві — не навели жодних доказів загроз чи правопорушень, вчинених учасниками зібрання, заявленого апелянтом.

Відтак, постанова суду ґрунтується не на доведених фактах, а виключно на не конкретизованому “попередньому досвіді” ГУ МВС України в місті Києві та “високій вірогідності”, визначеній не зазначеним методом.

Територія, на якій встановлено обмеження свободи зібрань

Наводячи підстави задоволення позову КМДА, суд посилається на програму заходів, присвячених Дню Державного Прапора України та 22-ї річниці незалежності України, затвердженої розпорядженням виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 08.08.2013 року № 1370. Позивач жодним чином не намагався узгодити із апелянтом проведення заходів, передбачених вищезазначеною Програмою (не тільки не намагався, а навіть допустив численні помилки в написанні прізвищ та ініціалів відповідачів). Варто відзначити, що повідомлення про проведення зібрання апелянтом було подано 24.07.2013, а позивач ухвалив розпорядження, на яке посилається, 08.08.2013 року, тобто в день подання позовної заяви.

Також суд послався на підтримку ініціативи Політичної партії «Партії Регіонів» щодо проведення святкового масового заходу з нагоди Дня Незалежності України 24 серпня 2013 р. на Європейській площі. З цього слідує, що позивач підтримує ініціативу однієї політичної партії, а щодо інших політичних партій та інших суб’єктів здійнесння свободи вимагає встановити обмеження.

Під час вивчення даних фактів суду варто взяти до уваги рекомендацію Пленуму Вищого адміністративного суду України, закріплену Постановою Пленуму ВАСУ № 6 від 21.05.2012: «Зважаючи на мету — «бути почутими», сумнівною виглядає позиція судів, які забороняють проведення мирних зібрань у дні державних та релігійних свят у зв’язку з проведенням у місцях, які планувалися для мирного зібрання, наприклад, заходів зі святкування загальноміського характеру»; «Ухвалюючи рішення у справах зазначеної категорії, суд повинен перевірити, чи виконали названі органи свій обов’язок щодо забезпечення виконання закону та дотримання прав людини, зокрема стосовно вжиття заходів до забезпечення безперешкодного проведення масового заходу, чи лише скористалися своїм правом на звернення до суду з позовом про встановлення обмежень у реалізації права».

На підставі викладеного вище, керуючись ст. ст. 13, 184-209 КАС України,

прошу:

1. Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 12.08.2013 у справі № 826/12758/13-а за позовом Київської міської державної адміністрації про обмеження свободи зібрань 16.08.2013-27.08.2013 в центральній частині міста Києва скасувати.

2. За позовом Київської міської державної адміністрації про обмеження свободи зібрань 16.08.2013-27.08.2013 в центральній частині міста Києва від 08.08.2013 ухвалити нове рішення, відмовивши в задоволенні позовних вимог.

3. У порядку ст. 166 КАС України постановити окрему ухвалу щодо вжиття заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону з боку Київської міської ради (щодо п. 2 рішення Київської міської ради від 24 червня 1999 року № 317/418, яким затверджено Порядок організації та проведення в м. Києві недержавних масових громадських заходів політичного, релігійного, культурно-просвітницького, спортивного, видовищного та іншого характеру).

4. Визнати порушення прав апелянта на свободу зібрань та справедливий суд.

Додатки:

1. Копія оскаржуваної постанови Окружного адміністративного суду міста Києва від 12.08.2013 у справі № 826/12758/13-а за позовом Київської міської державної адміністрації про обмеження свободи зібрань 16.08.2013-27.08.2013 в центральній частині міста Києва

2. Копія Постанови Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська від 30.03.2007.

3. Квитанція про сплату судового збору.

Апелянт:

Каменєв Михайло Володимирович

http://www.zmina.org.ua/2013/08/6579/

23 січня 2013 року колегія суддів Вищого адміністративного суду України (ВАСУ) постановила Ухвалу, якою скасувала Окрему Ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду (КААС) від 16 травня 2012 року. В Окремій Ухвалі КААС йшлося про те, що Рішення Київської міської ради від 24.06.1999 № 317/418, яке встановлює 10-денний термін повідомлення про мітинги і демонстрації, не відповідає Конституції України. Також КААС у Окремій Ухвалі вказав, що Указ Президії Верховної Ради СРСР від 28.07.1988, який також встановлює 10-денний термін повідомлення, не діє в Україні.

Після оприлюднення Ухвали колегії суддів ВАСУ в українському медіа-просторі поширились чутки про те, що «Вищий адміністративний суд зобов’язав киян сповіщати про проведення мирних акцій за 10 днів». У зв’язку з цим ми заявляємо:

ВАСУ своїм рішенням 23.01.2013 НЕ зобов’язав киян повідомляти про зібрання за 10 днів і НЕ встановив конкретних термінів повідомлення про зібрання у Києві.

Тому що:

1. Жоден суд, навіть Вищий адміністративний, не має конституційних повноважень встановлювати конкретні терміни повідомлення про зібрання. Згідно Рішення Конституційного Суду України (КСУ) від 19.04.2001 визначення конкретних термінів повідомлення про зібрання «є предметом законодавчого регулювання». ВАСУ не є законодавчим органом, а його Ухвали не є законом. Отже, Ухвали ВАСУ не можуть встановлювати ні 10-ти, ні 2-х денні, ні будь-які інші терміни повідомлення.
2. У постановляючій частині Ухвали ВАСУ від 23.01.2013 НЕ йдеться про зобов’язання киян повідомляти про зібрання за 10 днів і НЕ встановлюються конкретні терміни повідомлення.

Фактично Ухвала ВАСУ, скасувавши Окрему Ухвалу КААС, повертає нас до існуючого досі правового регулювання свободи зібрань, яке базується на Конституції України та європейській Конвенції із захисту прав людини та основних свобод (Євроконвенція). Таке регулювання полягає, зокрема, в тому, що:

1. Визначення конкретних термінів повідомлення про зібрання «є предметом законодавчого регулювання» (Рішення КСУ від 19.04.2001).
2. Спеціального закону про зібрання в Україні не існує, отже не існує конкретних термінів повідомлення і повідомлення про зібрання може бути зроблене у будь-який момент до його проведення.
3. Рішення Київської міської ради від 24.06.1999 протирічить частині 1 статті 92 Конституції України, яка говорить: «Виключно законами України визначаються права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов’язки громадянина». Отже, жодні рішення органів місцевого самоврядування не можуть визначати права і обов’язки громадян щодо права на мирні зібрання, зокрема й терміни повідомлення. Всеукраїнська ініціатива «За мирнй протест!» у судовому порядку вже скасувала такі неконституційні рішення у Дніпропетровську, Чернівцях, Сімферополі, Ужгороді, Житомирі, низці інших обласних та районних центрів.

Ухвала колегії суддів ВАСУ від 23.01.2013, яка скасувала Окрему Ухвалу КААС від 16.05.2012, протирічить не лише Конституції України, Рішенню КСУ від 19.04.2001, а й елементарній логіці.

Зокрема, правильно пославшись на Рішення КСУ та вірно зазначивши, що спеціального закону про зібрання в Україні не існує, колегія суддів ВАСУ не зробила логічного висновку, що конкретних термінів повідомлення про зібрання в Україні та в Києві не існує. Колегія зробила абсолютно протилежний висновок – про те, що київська влада може керуватися Рішенням Київради 1999-го року, яке не є «законодавчим регулюванням».

У зв’язку з тим, що Ухвала колегії суддів ВАСУ порушує право громадян на свободу мирних зібрань, гарантоване ст. 11 Євроконвенції, Всеукраїнська ініціатива «За мирний протест!» заявляє, що звертатиметься у цій справі до Європейського суду з прав людини.

Ми також очікуємо рішення Євросуду щодо першої справи про свободу мирних зібрань в Україні – «Шмушкович протии України». Ця справа стосується обмеження на підставі 10-денного терміну повідомлення свободи зібрань в Одесі і має стати прецедентом у цьому питанні для України.

Всеукраїнська ініціатива «За мирний протест!» та Інститут Республіка звертаються до Київської міської ради з вимогою скасувати своє антиконституційне Рішення від 24.06.1999 № 317/418.

Ми також звертаємо увагу на необхідність ухвалення Верховною Радою України змін до закону «Про місцеве самоврядування», Кодексу адміністративного судочинства України, Кодексу України про адміністративні правопорушення та низки інших законодавчих актів, які б (зміни) унеможливили ухвалення неконституційних рішень місцевими владами та судами щодо свободи зібрань у майбутньому. Відповідний законопроект вже підготовлений представниками українських громадських організацій.

Ми також звертаємо увагу на небезпеку ухвалення спеціального закону про зібрання, у якому б було встановлено термін повідомлення про зібрання, який би перешкоджав громадянам реалізувати своє право, погіршував би ситуацію із свободою зібрань і фактично надавав би законної сили місцевим рішенням, подібним до Рішення Київської міської ради від 24.06.1999. Українські громадські організації вже неодноразово зривали плани «різнокольорової» влади ухвалити подібний закон.

Українське громадянське суспільство є достатньо сильним для того, аби не допустити ухвалення такого закону і в майбутньому.

19 лютого 2013

Голова ВГО «Інститут Республіка»

Володимир Чемерис

Громадськість  невдоволена станом  забезпечення права на мирні зібрання. ІЦ «Майдан-моніторинг» оприлюднили таке повідомлення:

Ми, у рамках всеукраїнського моніторингу свободи мирних зібрань, здійснюваного за підтримки програми “Громадянське суспільство та належне врядування” Міжнародного фонду “Відродження”,  звернулися до голови ВАСУ:

Як стало відомо (http://helsinki.org.ua/index.php?id=1361255725), ухвалою ВАСУ від 23.01.13 у справі за позовом Київської міської державної адміністрації до об’єднання інвалідів “Союз Чорнобиль Україна” було, зокрема, визначено, що міська рада нібито може самостійно встановлювати строки подання завчасного повідомлення про проведення мирних зібрань (як то Київська міська рада, котра встановила строк 10 днів).

Від імені Інформаційного центру “Майдан-Моніторинг“, який здійснює дослідження свободи мирних зібрань в Україні, хотіли б привернути Вашу увагу, як керівника ВАСУ, до того, що таке судове рішення прямо суперечить ст.39 Конституції України, Рішенню Конституційного Суду України №4-рп від 19.04.11, ст.21 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права, ст.11 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, а також ст.38 Закону України “Про місцеве самоврядування”, яка дозволяє органам місцевого самоврядування вирішувати питання про проведення мирних зібрань лише “відповідно до закону” (відсутного наразі), причому жодним чином не надає повноважень на прийняття власних нормативно-правових актів з цих питань.

Ми також наголошуємо, що такий підхід суду прямо суперечить правовим позиціям (на наше переконання, цілком обгрунтованим і прогресивним) самого ж Вищого адміністративного суду України, висловленим у Довідці щодо вивчення та узагальнення практики застосування під час розгляду та вирішення впродовж 2010-2011 років справ стосовно реалізації права на мирні зібрання (збори, мітинги, походи, демонстрації тощо), затвердженій 21.05.12 постановою Пленуму ВАСУ №6.  На наш погляд, така ситуація є абсурдною і такою, що не сприяє забезпеченню верховенства права в Україні, забезпеченню правосуддя та правильного, однакового застосування закону при вирішенні конкретних справ.

Беручи до уваги вищевикладене, у контексті п.3 постанови Пленуму ВАСУ №6 від 21.05.12 щодо підготовки проекту постанови Пленуму ВАСУ “Про судову практику розгляду та вирішення адміністративними судами справ стосовно реалізації права на мирні зібрання (збори, мітинги, походи, демонстрації тощо)”вносимо пропозицію врахувати викладену проблему у планованій постанові, однозначно роз’яснивши адміністративним судам неправомірність і, відтак, неприпустимість обмеження реалізації конституційного права на мирні зібрання підзаконними правовими актами, у т.ч. – нормативно-правовими актами органів місцевого самоврядування, зокрема тими, де самочинно встановлюються строки подання завчасних повідомлень про проведення мирних зібрань.

Сподіваючись на взаєморозуміння і конструктивну співпрацю, ми заздалегідь вдячні за увагу до цього звернення і за Вашу відповідь, яку просимо надіслати відповідно до закону. Вашу реакцію на це звернення буде належно висвітлено.

Голова ВАСУ відповів (слід відмітити належну реакцію на звернення громадян – відповідає та посадова особа, до якої зверталися, а не “друга секретарка п’ятого помічника”):

http://maidanua.org/2013/03/holova-vyschoho-administratyvnoho-sudu-ukrajiny-poobitsyav-majdan-monitorynhu-rozibratysya-z-mistsevoyu-samodiyalnistyu/

Представники влади стверджували, що цей Указ діє в Україні, бо згідно постанови Верховної Ради України «Про порядок тимчасової дії на території України окремих законодавчих актів Союзу РСР» акти законодавства СРСР діють, якщо питання, які вони регулюють, не врегульовані законодавством України, і якщо ці акти не протирічать Конституції України.

Не раз громадські активісти заперечували проти застосування Указу на тій підставі, що Указ – не законодавчий акт і він протирічить Конституції України. Відповідно до Постанови Верховної Ради “Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства Союзу РСР” від 12 вересня 1991 року та Закону “Про правонаступництво України”, цей антиконституційний Указ Президії Верховної Ради СРСР втратив свою чинність. Відповідно до ст.3 Закону “Про правонаступництво України”, до ухвалення нових законів в Україні діють закони й інші акти, ухвалені Верховною Радою УРСР, або Президією Верховної Ради УРСР. У той же час правонаступництво щодо актів президії Верховної Ради СРСР зазначений закон не передбачає. Тому акти Президії Верховної Ради СРСР не є діючими на території України. Відповідно до ч.1 “Перехідних положень” Конституції, закони та інші нормативні акти, прийняті до набуття чинності Конституцією України, є чинними у частині, що не суперечить Конституції України. відповідно до ч.1 ст.92 Конституції, виключно законами України визначаються права і свободи людини і громадянина, а також гарантії цих прав і свобод. У Рішенні Конституційного суду № 4-рп/2001 від 19 квітня 2001 року йдеться про те, що: “Положення частини першої статті 39 Конституції України щодо завчасного сповіщення органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування про проведення зборів, мітингів, походів і демонстрацій в аспекті конституційного подання треба розуміти так, що організатори таких мирних зібрань мають сповістити зазначені органи про проведення цих заходів заздалегідь, тобто у прийнятні строки, що передують даті їх проведення.

Ці строки не повинні обмежувати передбачене статтею 39 Конституції України право громадян, а мають служити його гарантією і водночас надавати можливість відповідним органам виконавчої влади чи органам місцевого самоврядування вжити заходів щодо безперешкодного проведення громадянами зборів, мітингів, походів і демонстрацій, забезпечення громадського порядку, прав і свобод інших людей. Визначення конкретних строків завчасного сповіщення з урахуванням особливостей форм мирних зібрань, їх масовості, місця, часу проведення тощо є предметом законодавчого регулювання.”

Іноді  вдавалося довести свою правоту, іноді – ні.

Так було 30 березня 2011 року, коли було рішенням суду заборонено мирну ходу мешканців гуртожитків, дітей війни, бескввартирних офіцерів і підприємців в м.Запоріжжя.

Так було і 29 листопада 2011, коли Київський окружний адмінсуд, який протягом 2011 року задовольнив геть усі позови КМДА про заборону мирних зібрань у Києві, заборонив акцію чорнобильців на підставі саме Указу Президії ВР СРСР 1988 року.

Але 16 травня 2012 року Київський апеляційний адміністративний суд скасував цю заборону, вказавши у своїй Постанові, що Указ протирічить Конституції, бо:

1. встановлює дозвільний, а не повідомчий, як Конституція, характер реалізації права на мирні зібрання,

2. згідно Указу треба повідомляти про зібрання за 10 днів. А у Конституції вказано – завчасно,

3. згідно Указу зібрання може бути заборонене виконкомом місцевої ради, а згідно Конституції – лише судом.

Окрім того, суд виніс Окрему ухвалу, у якій зобов’язав Київську міську раду привести у відповідність до Конституції України, а не Указу Президій ВР СРСР своє положення про порядок проведення зібрань у столиці.

Справа в суді підтримувалась Фондом стратегічних справ Української Гельсінської спілки з прав людини.

Ось згадані Постанова і Окрема ухвала Київського апеляційного адмінсуду. Вони будуть корисні активістам, які оскаржуватимуть заборони своїх мирних зібрань по всій Україні.

20120516 КААС Постанова Черноб
20120516 КААС Окрема ухвала Черноб

Київський апеляційний адміністративний суд

Постанова

Іменем України

16 травня 2012 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі

Головуючого судді  Денісова А.О.

Суддів: Гром Л.М.

Кучми А.Ю.

При секретарі Падюковій Ю.В.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Харківського міського комітету ветеранів Чорнобиля на постанову окружного адміністративного суду м. Києва у справі за позовом Київської міської державної адміністрації до Громадського об’єднання інвалідів «Союз Чорнобиль України», Київської міської організації політичної партії ВО «Батьківщина», Громадського руху «Спільна справа», Громадського об’єднання інвалідів праці, потерпілих та сімей робітників, загиблих на виробництві Дніпропетровської оЬлі.сті «Мир», Громадського об’єднання «Воїни – інваліди Чорнобиля», Харківської обласної організації «ВООИ Чернобыля единство», Харківського міського комітету ветеранів Чорнобиля, народного депутата України О. В. Ляшка та інших суб’єктів, які реалізують право на мирні зібрання, третя особа і У МВС України в м. Києві, про обмеження реалізації права на мирні зібрання,

ВСТАНОВИВ:

Постановою окружного адміністративного суду м. Києва від 29.11.2011 року позов задоволений. Своє рішення суд мотивував тим, що спірні правовідносини підлягають вирішенню відповідно до указу Президії Верховної Ради СРСР «Про порядок організації і проведення зборів, мітингів, вуличних походів і демонстрацій в СРСР» від 28 липня 1988 року № 9306-ХІ . На порушення даного указу про намір повести мирну демонстрацію відповідачі повідомили менш ніж за 10 днів, при цьому в частині повідомлень була відсутня інформація про використання звукопідсилюючої апаратури. Використання ж наметів та тимчасових споруд пошкодить зелені насадження, негативно вплине на умови діяльності розташованих поруч органів державної влади та управління, а цілодобове перебування в них учасників акції створить антисанітарні умови та правила протипожежної безпеки. При підготовці заходів масового характеру також не були дотримано вимог ст.39 Конституції України.

На вказану постанову Харківський міський комітет ветеранів Чорнобиля подав апеляційну скаргу, в якій просив її скасувати та ухвалити нову про задоволення позову. На обґрунтування своїх вимог апелянт посилається на неправомірне застосування судом першої інстанції указу Президії Верховної Ради СРСР, який на відміну від ст.39 Конституції України, встановлює дозвільний, а не повідомний характер реалізації права громадян на мирне зібрання, а також: вимагає, щоб мета зібрань відповідала Конституції СРСР. До того ж ч.2 ст.39 та п.1 ст.92 Конституції України встановлюють, що права і свободи людини і їромадянина, гарантії цих прав визначаються виключно законами України, так само як і обмеження їх свобод. Указ Президії Верховної Ради СРСР не є законом України, а значить він не може бути застосований до даних правовідносин.

Колегія судців, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

До Київської міської державної адміністрації надійшли повідомлення ГО інвалідів «Союз Чорнобиль України» від 21.11.2011 року про пікетування Кабінету Міністрів України

29.11.2011 року; Київської міської організації політичної партії ВО «Батьківщина» від

28.11.2011 року про проведення 29.11.2011 року в м. Києві на вул. Грушевського, 12/2, та в Марийському парку безстрокової акції протесту із встановленням подіуму, використанням звукопідсилювальної апаратури, з організацією роботи громадських приймалень народних депутатів України фракції «БЮТ – Батьківщина»; народного депутата України Ляшка від

28.11.2011 року про проведення 29.11.2011 року відкритого прийому громадян України «чорнобильців», «афганців», учасників війни, цітей війни, військовослужбовців, працівників МВС і СБУ, працівників освіти і охорони здоров’я в м. Києві по вул. Грушевського поруч з будівлями Верховної Ради України та Кабінету Міністрів України, а також по вул. Лютеранській поруч з будівлею Адміністрації Презицента України; Громацського руху «Спільна справа» віц 28.11.2011 року про проведення 29.11.2011 року в м. Києві, вулицях. Грушевського, 5 і 12/2, та Банковій, 11, акції протесту; ГО інвалідів праці, потерпілих та сімей робітників, загиблих на виробництві Дніпропетровської області «Мир» від 25.11.2011 року про проведення з 28.11.2011 року мирної безстрокової акції в м. Києві біля будинку Кабінету Міністрів України, а з 30.11.2011 року біля палацу Президента України; ГО «Воїни- інваліди Чорнобиля», Харківської обласної організації «ВООИ Чернобыля единство» та Харківського міського комітету ветеранів Чорнобиля від 29.11.2011 року про проведення з

29.11.2011 року пікетування в місті Києві, вул. Грушевського, 12/2, Кабінету Міністрів України, та можливе пікетування Верховної Ради України і Адміністрації Президента України.

29.11.2011 року КМДА звернулася до суду з адміністративним позовом про встановлення обмежень права на мирні зібрання, зазначивши в його вступній частині відповідачами ГО інвалідів «Союз Чорнобиль», Київській міській організації політичної партії ВО «Батьківщина», Громадського руху «Спільна справа». ГО інвалідів праці, потерпілих та сімей робітників, загиблих на виробництві Дніпропетровської області «Мир», ГО «Воїни – інваліди Чорнобиля», Харківської обласної організації «ВООИ Чернобыля единство», Харківського міського комітету ветеранів Чорнобиля, Народному депутату України Ляшку, а в його прохальній частині крім наведених вище осіб також інших Грушевського і Банковій та в Марийському парку.

Вимоги до позовної заяви визначені в ст.106 КАСУ, відповідно до яких в ній, зокрема, зазначаються ім’я (найменування) віцповідача, посада і місце служби посадової чи службової особи, поштова адреса, а також номер засобу зв’язку, адреса електронної пошти, якщо такі відомі.

Наведена позовна заява в частині пред’явлення позову до інших суб ’єктів, які реалізують право на миті зібрання, вказаним вимогам закону не відповідає. Не дивлячись на це о-уддя не залишив її без руху і не надав позивачу строк для усунення її недоліків, як це передбачено ст. 108 КАСУ, а відкрив провадження у справі і призначив її до розгляду.

Ухвалою від 29.11.2011 року окружний адміністративний суд м. Києва позов КМДА в частині проведення заходів у м. Києві на вулицях Грушевського та Банковій, а також в Марийському парку 29.11.2011 року залишив без розгляцу, оскільки згідно до ч.2 ст.182 КАСУ позовна заява, яка надійшла в день проведення заходів, визначених ч. 1 ст. 182 КАСУ, залишається без розгляду.

В цей же день постановою від 29.11.2011 року позов був задоволений. Суд встановив обмеження на мирні зібрання (пікетування, пішої ходи, демонстрацій, мітингів, зборів та інше) шляхом заборони, Громадській організації інвалідів «Союз Чорнобиль України», Київській міській організації політичної партії ВО «Батьківщина», Громадському руху «Спільна справа», Громадському об’єднанню інвалідів праці, потерпілих та сімей робітників, загиблих на виробництві Дніпропетровської області «Мир», Громадській організації «Воїни – інваліди Чорнобиля», Харківській обласній організації «ВООИ Чернобыля единство»,  Харківському міському комітету ветеранів Чорнобиля, народному депутату та іншим суб’єктам, які реалізують право на мирні зібрання, проведення заходів 30.11.2011 року у м. Києві на вулицях Грушевського та Банковій, а також в Маріїнському парку.

Як вбачається з матеріалів справи, ГО «Союз Чорнобиль України», Київська міська організація політичної партії ВО «Батьківщина», народний депутат України Ляшко та Громадський руху «Спільна справа» повідомили КМДА про проведення мирних зібрань тільки 29.11.2011 року, однак суд своїм рішенням заборонив вказаним особам проводиш мирні зібрання, починаючи з 30.11.2011 року і на майбутнє без обмеження такої заборони граничними строками. Таке судове рішення не ґрунтується на законі, оскільки воно позбавляє вказаних осіб на невизначений час їх права на проведення будь-яких мирних зібрань, що є порушенням ст.39 Конституції України.

Крім зазначених в прохальній частіші відповідачів ГО «Союз Чорнобиль України», Київської міської організації політичної партії ВО «Батьківщина», Громадського руху «Спільна справа», ГО інвалідів праці, потерпілих та сімей робітників, загиблих на виробництві Дніпропетровської області «Мир», Громадської організації «Воїни – інваліди Чорнобиля», Харківській обласній організації «ВООИ Чернобыля единство», Харківського міського комітету ветеранів Чорнобиля та народного депутата України Ляшка, суд першої інстанції своїм рішенням також встановив обмеження конституційних прав інших суб’єктів, які реалізують право на миуні зібрання, чим порушив конституційні права невизначеного кола осіб на проведення з 30.її.2011 року мирних зібрань на вулицях Банковій та Грушевського, а також в Марийському парку м. Києва.

В даному адміністративному позові як на правову підставу обмеження права відповідачів та інших суб’єктів, які реалізують право на мирні зібрання, КМДА послалася на указ Президії Верховної Ради СРСР «Про порядок організації і проведення зборів, мітингів, вуличних походів і демонстрацій в СРСР» від 28.07.1988 року №9306-ХІ, який на її думку є чинним і підлягає застосуванню, оскільки це єдиний нормативно-правовий акт, що регулює лані правовідносини.

Суд першої інстанції з вказаними твердженнями позивача погодився і своє рішення про задоволення позову мотивував тим, що всупереч вимогам даного указу відповідачі Подали повідомлення про мирні зібрання менше ніж за 10 днів.

Посилаючись на вказаний указ, суд першої інстанції зазначив, що подання заяв про проведення мирних зібрань пізніше ніж за 10 днів до часу їх проведення, потягло за собою порушення ст.39 Конституції України, оскільки КМДА фактично була позбавлена можливості щодо реалізації своїх обов’язків із забезпечення державного і громадського порядку, 7киттєдіяльності підприємств, установ і організацій, забезпечення захисту здоров’я людей гіри проведені заходів масового характеру, як це передбачено пп. 2 п. “б” ч.І сї>.38 ЗУ «Про місцеве самоврядування в Україні».

Вказаний висновок суду першої інстанції колегія суддів вважає помилковим та таким, що суперечить Конституції і законам України.

Постановою Верховної Ради України від 12.09.21991 року N 1545-ХІІ «Про порядок тимчасової дії на території України окремих законодавчих актів Союзу PCP» встановлено, що до прийняття відповідних актів законодавства України на території республіки застосовуються акти законодавства Союзу PCP з питань, які не врегульовані законодавством України, та за умови, що вони не суперечать Конституції і законом України.

Відповідно до наведеного указу заява про проведення зборів, мітингу, вуличного походу або демонстрації подається в письмовій формі не пізніш як за десять днів до намічуваної дати їх проведення. При проведенні вказаних заходів уповноважені (організатори), а також інші учасники зобов’язані додержуватися радянських законів. Виконавчий комітет ради народних депутатів забороняє такі заходи, якщо мета їх Що ведення суперечить Конституції СРСР, конституціям союзних і автономних республік або загрожує громадському порядку і безпеці громадян.

Викладене свідчить, що указ суперечить Конституції України, оскільки він встановлює дозвільний характер на мирні зібрання, а ст.39 Конституції України – повідомний. Згідно указу про такі зібрання має бути повідомлено не пізніш як за десять днів до намічуваної дати їх проведення, а згідно ст.39 Конституції України – завчасно. Мирне зібрання відповідно до Указу може бути заборонене виконавчим комітетом ради народних депутатів, а за Конституцією України – обмеження може бути встановлене лише судом. Указ дозволяє проведення мирних зібрань лише з метою, що не суперечить Конституції СРСР та при додержанні радянських законів, а згідно постанови Верховної Ради України від 12.09.21991 року N 1545-ХІІ «Про порядок тимчасової дії на території України окремих законодавчих актів Союзу PCP», застосування актів законодавства Союзу PCP дозволяється, якщо вони не суперечать Конституції і законам України.

Є безпідставним і твердження суду першої інстанції, що крім наведеного вище Указу інші законодавчі акти України не встановлюють строку, протягом якого має бути повідомлено про проведення мирного зібрання.

Згідно ст.8 Конституції в Україні визнається і діє принцип верховенства права, відповідно до якого Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захист конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Відповідно до ст.39 Конституції України громадяни мають право збиратися мирно, без зброї і проводити збори, мітинги, походи і демонстрації, про проведення яких завчасно сповіщаються органи виконавчої влади чи органи місцевого самоврядування. Обмеження щодо реалізації цього права може встановлюватися судом відповідно до закону і лише в інтересах національної безпеки та громадського порядку – з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров’я населення або захисту прав і свобод інших людей.

В своєму рішенні від 19.05.2001 № 4рп/2001 у справі за конституційним поданням Міністерства внутрішніх справ України щодо офіційного тлумачення положення ч.І ст.З. Конституції України про завчасне сповіщення органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування про проведення зборів, мітингів, походів і демонстрацій (справа щодо завчасного сповіщення про масові зібрання) Конституційний суд України зазначив, що право громадян збиратися мирно, без зброї і проводити збори, мітинги, походи і демонстрації, закріплене в ст.39 Конституції України, є їх невідчужуваним і непорушним правом, гарантованим Основним Законом України. Організатори таких мирних зібрань мають сповістити відповідні органи про проведення заходів заздалегідь, тобто у прийнятні строки, що передують даті їх проведення. Ці строки не повинні обмежувати передбачене ст.39 Конституції України право громадян, а мають служити його гарантією і водночас надавати можливість відповідним органам вжити заходів щодо безперешкодного проведення громадянами зборів, мітингів, походів і демонстрацій, забезпечення громадського порядку, Прав і свобод інших людей. Проводити збори, мітинги, походи і демонстрації громадяни можуть за умови обов’язкового завчасного сповіщення про це органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування.

У зв’язку з викладеним колегія суддів звертає увагу, що Конституційний Суд України при вирішенні конституційного подання Міністерства внутрішніх справ України щодо офіційного тлумачення положення ч.І ст.39 Конституції України про завчасне сповіщення органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування про проведення зборів, мітингів, походів і демонстрацій жодного разу не послався на указ Президії Верховної Ради СРСР від 28.07.1988 року № 9306-ХІ як на нормативний акт, що йідлягає застосуванню в Україні до даних правовідносин.

Наведене також є підтвердженням помилковості висновку суду першої інстанції, що указ Президії Верховної Ради СРСР від 28.07.1988 року № 9306-ХІ є частиною національного законодавства України, яке підлягає застосуванню при вирішенні судами спорів в даних’правовідноейнах.

Стаття 159 КАСУ встановлює, шо судове рішення повинно  бути повним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухк.~гне судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно зяеованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Доводи щодо законності оскаржуваного судового рішення колегією суддів наведені вище, що ж до його обґрунтованості, то колегія суддів звертає увагу На наступне.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення (ст.71 КАСУ). На підтвердження обставин, якими обґрунтовуються позови’ вимоги, позивач надає докази, а в разі неможливості – зазначає докази, які не може самостійно надати, із зазначенням причин неможливості подання таких доказів (ч.2 ст.106 КАСУ).

Обґрунтовуючи свої вимоги щодо обмеження права позивачів на мирні зібрання, КМДА у своєму позові зазначила, що проведення заходів масового характеру та забезпечення державного і громадського порядку, життєдіяльності підприємств, установ та організацій, забезпечення захисту здоров’я людей при проведенні таких заходів, потребує певного часу, який в даному випадку становить не менш 10 днів.

Як на доказ обґрунтованості своїх вимог, позивач послався на лист начальника ГУ МВС України в м. Києві від 29.11.2011 року № 1/6-462, в якому йдеться мова виключно щодо намірів встановлення учасниками мирних зібрань наметів та тимчасових споруд. Про можливість порушень з їх боку громадського порядку, вчинення заворушень чи злочинів в листі немає і мови.

Інших доказів, які б свідчили про можливість виникнення обставин, з якими ст.39 Конституції України пов’язує можливість застосування судом обмежень у проведенні мирних зібрань, позивач суду не надав. Не були вони отримані і під час розгляду справи •улами першої та апеляційної інстанцій.

Задоволення позову суд мотивував поданням відповідачами та іншими суб’єктами, реалізують своє право на мирні зібрання, менш ніж за 10 днів повідомлення про намір іроведення мирної акції 28 – 29.11.2011 року. На думку суду подання повідомлення менш ніж за 10 днів позбавило КМДА можливостей щодо реалізації її обов’язків стосовно забезпечення державного і громадського порядку, життєдіяльності підприємств, установ та організацій, забезпечення захисту здоров’я людей при проведенні заходів масового характеру. Конкретних доказів, на підставі яких суд дійшов такого висновку, в постанові не наведено. Суд лише повторив доводи, викладені в позовній заяві КМДА.

У зв’язку з цим колегія суддів звертає увагу, що в матеріалах справи відсутні докази, які б свідчили, що у разі повідомленням про проведення мирних зібрань у строк менш 10 днів ГУ МВС України в місті Києві було не в змозі належним чином забезпечити громадський порядок під час їх проведення, так саме як і те, що проведення 29 або з 29 листопада 2011 року мирних зібрань могло створити реальну небезпеку заворушень чи злочинів, загрозу здоров’ю населення або правам і свободам інших людей, як на те вимагає ст.182 КАСУ.

Як вбачається з позову, окремі відповідачі повідомили КМДА про пікетування Адміністрації Президента України та Кабінет) Міністрів України. Загально відомо, що будівля Адміністрації Президента України виходить на вулиці Банкова та Лютеранську, а Кабінету Міністрів України – на вулиці Грушевського та Садову. Однак, суд першої інстанції обмежив проведення пікетування лише на вулицях Банковій та Грушевського. Не застосовуючи обмеження пікетування Адміністрації Президента України та Кабінету Міністрів України на вулицях Лютеранській та Садовій, суд першої інстанції будь-яких мотивів щодо прийняття такого рішення в оскаржуваній постанові не навів.

З огляду на наведене колегія судців вважає за необхідне звернути увагу на рішення Європейського ’суду з прав людини у справі «Букта та інші проти Угорщини», яким суд, встановивши порушення ст.11 Європейської Конвенції, зазначив, що «… у випадку, коли демонстранти не приймають участі у актах насильства, для органів влади дуже важливо ^сказати певну міру терпимості до мирних зібрань для того, щоб право на мирні зібрання передбачене ст.11 Конвенції, не було позбавлене його сутності».

Таким чином, постанова суду першої інстанції щодо обмеження проведення мирних зібрань в даній справі є незаконною і необгрунтованою та такою, що порушує вимоги ст.39 конституції України, ст.11 Європейської Конвенції та ст.182 КАСУ, у зв’язку з чим вона підлягає скасуванню з ухваленням нової про відмову в задоволенні позову.

На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 198, ^202, 205, 20, 7 КАСУ, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу задовольнити. Постанову/окружного адміністративного суду м. іуіієва від 29.11.2011 року скасувати та ухвалити нову про відмову в задоволенні позову.

Постанова набирає чинності з мяменту проголошення, але може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду Украйни й’ порядок і строки, визначені ст.212 КАСУ.

Київський апеляційний адміністративний суд

Справа 2а-17669/11/2670

ОКРЕМА УХВАЛА

16 травня 2012 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі

Головуючого судді Денісова А.О.

Суддів Гром Л.М.

Кучми А.Ю.

при секретарі  Падюковій Ю.В.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Харківського міського комітету ветеранів Чорнобиля на постанову окружного адміністративного суду м. Києва у справі за позовом Київської міської державної адміністрації до Громадського об’єднання інвалідів «Союз Чорнобиль України», Київської міської організації політичної партії ВО «Батьківщина», Громадського руху «Спільна справа», Громадського об‘єднання інвалідів праці, потерпілих та сімей робітників, загиблих на виробництві Дніпропетровської області «Мир», Громадського об’єднання «Воїни – інваліди Чорнобиля», Харківської обласної організації «ВООИ Чернобьіля единство», Харківського міського комітету ветеранів Чорнобиля, народного депутата України О. В. Ляшка та інших суб’єктів, які реалізують право на мирні зібрання, третя особа ГУ М^ВС України в м. Києві про обмеження реалізації права на мирні зібрання.

ВСТАНОВИВ:

В період з 21.по 28 листопада до Київської міської державної адміністрації надійшли повідомлення ГО інвалідів «Союз Чорнобиль України» від 21.11.2011 року про пікетування Кабінету Міністрів України 29.11.2011 року; Київської міської організації політичної партії ВО «Батьківщина» від 28.11.2011 року про проведення 29.11.2011 року в м. Києві на вул. Грушевського, 12/2, та в Марийському парку безстрокової акції протесту із встановленням і, (одіуму, використанням звукопідсилювальної апаратури, з організацією роботи громадських приймалень народних депутатів України фракції «БЮТ – Батьківщина»; народного депутата України Ляшка від 28.11.2011 року про проведення 29.11.2011 року відкритого прийому громадян України «чорнобильців», «афганців», учасників війни, дітей війни, військовослужбовців, працівників МВС і СБУ, працівників освіти і охорони здоров’я в м. Києві по вул. Грушевського поруч з будівлями Верховної Ради України та Кабінету Міністрів України, а також по вул. Лютеранській поруч з будівлею Адміністрації Президента України; Громадського руху «Спільна справа» від 28.11.2011 року про проведення 29.11.2011 року в м. Києві, по вулицях Грушевського, 5 і 12/2, та Банковій, 11, акції протесту; ГО інвалідів праці, потерпілих та сімей робітників, загиблих на виробництві Дніпропетровської області «Мир» від 25.11.2011 року про проведення з 28.11.2011 року мирної безстрокової акції в м. Києві біля будинку Кабінету Міністрів України, а з 30.11.2011 року біля палацу Президента України; ГО «Воїни-інваліди Чорнобиля», Харківської обласної організації «ВООИ Чернобьіля единство» та Харківського міського комітету ветеранів Чорнобиля від 29.11.2011 року про проведення з 29.11.2011 року пікетування в місті Києві, вул. Грушевського, 12/2, Кабінету Міністрів України, та можливе пікетування Верховної Ради України і Адміністрації Президента України.

29.11.2011 року КМДА звернулася до окружного адміністративного суду м. Києва позовом про обмеження з 29.11.2011 року на вулицях Грушевського і Банковій та в Марийському парку м. Києва мирних зібрань як вказаним вище особами, так і іншим заходів посилалася, зокрема, на рішення Київської міської ради від 24.06.1999 року №317/418, яким затверджений Порядок організації та проведення в м. Києві недержавних масових політичного, релігійного, культурно-просвітницького, спортивного видовищного та іншого характеру, відповідно до якого письмове повідомлення організаторами мирних зібрань подається не пізніше ніж за 10 днів до їх проведення (далі – Порядок).Постановою окружного адміністративного суду м. Києва від 29.11.2011 року позов задоволений. Своє рішення суд мотивував тим, що спірні правовідносини підлягають вирішенню відповідно до указу Президії Верховної Ради СРСР «Про порядок організації і проведення зборів, мітингів, вуличних походів і демонстрацій в СРСР» від 28 липня 1988 року № 9306-ХІ. На порушення даного указу про намір повести мирну демонстрацію відповідачі повідомили КМДА менш ніж за 10 днів.

На вказану постанову Харківський міський комітет ветеранів Чорнобиля подав апеляційну скаргу, в якій просив її скасувати та ухвалити нову про відмову в задоволенні позову, оскільки судове рішення ухвалене з порушенням ст.39 Конституції України.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 16.05.2012 року апеляційна скарга задоволена. Рішення суду першої інстанції скасовано з ухвалення нового про відмову в задоволенні позову. Постановляючи таке рішення, колегія суддів виходила з наступного.

Постановою Верховної Ради України від 12.09.21991 року N 1545-ХІІ «Про порядок тимчасової дії на території України окремих законодавчих актів Союзу РСР» встановлено, що до прийняття відповідних актів законодавства України на території республіки застосовуються акти законодавства Союзу РСР з питань, які не врегульовані законодавством України, за умови, що вони не суперечать Конституції і законом України.

Відповідно до наведеного указу заява про проведення зборів, мітингу, вуличного походу або демонстрації подається в письмовій формі не пізніш як за десять днів до намічуваної дати їх проведення. При проведенні вказаних заходів уповноважені (організатори), а також інші учасники зобов’язані додержуватись радянських законів. Виконавчий комітет ради народних депутатів забороняє такі заходи, якщо мета їх проведення суперечить Конституції СРСР, конституціям союзних і автономних республік або загрожує громадському порядку і безпеці громадян.

Даний указ суперечить Конституції України, оскільки він встановлює дозвільний характер на мирні зібрання, а ст.39 Конституції України – повідомний. Згідно Указу про такі зібрання має бути повідомлено не пізніш як за десять днів до намічуваної дати їх проведення, а згідно ст.39 Конституції України – завчасно. Мирне зібрання відповідно до Указу може бути заборонене виконавчим комітетом ради народних депутатів, а за Конституцією України – обмеження може бути встановлене лише судом. Указ дозволяє проведення мирних зібрань лише з метою, що не суперечить Конституції СРСР та при додержанні радянських законів, а згідно постанови Верховної Ради України від 12.09.21991 року N 1545-ХІІ «Про порядок тимчасової дії на території України окремих законодавчих актів Союзу РСР», застосування актів законодавства Союзу РСР дозволяється, якщо вони не суперечать Конституції і законам України.

Згідно ст.8 Конституції в Україні визнається і діє принцип верховенства права, відповідно до якого Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Відповідно до ст.39 Конституції України громадяни мають право збиратися мирно, без зброї і проводити збори, мітинги, походи і демонстрації, про проведення яких завчасно сповіщаються органи виконавчої влади чи органи місцевого самоврядування. Обмеження щодо реалізації цього права може встановлюватися судом відповідно до закону і лише в інтересах національної безпеки та громадського порядку – з метою запобігання іаворушенням чи злочинам, для охорони здоров’я населення або захисту прав і свобод людей.

В своєму рішенні від 19.05.2001 № 4рп/2001 у справі за конституційним поданням Міністерства внутрішніх справ України щодо офіційного тлумачення положення ч.І ст.39 Конституції України про завчасне сповіщення органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування про проведення зборів, мітингів, походів і демонстрацій (справа щодо завчасного сповіщення про масові зібрання) Конституційний суд України зазначив, що право громадян збиратися мирно, без зброї і проводити збори, мітинги, походи і демонстрації, закріплене в ст.39 Конституції України, є їх невідчужуваним і непорушним правом, гарантованим Основним Законом України. Організатори таких мирних зібрань мають сповістити відповідні органи про проведення заходів заздалегідь, тобто у прийнятні строки, що передують даті їх проведення. Ці строки не повинні обмежувати передбачене ст.39 Конституції України право громадян, а мають служити його гарантією і водночас надавати можливість відповідним органам вжити заходів щодо безперешкодного проведення громадянами зборів, мітингів, походів і демонстрацій, забезпечення громадського порядку, прав і свобод інших людей. Проводити збори, мітинги, походи і демонстрації громадяни можуть за умови обов’язкового завчасного сповіщення про це органів виконавчої влади чи зрганів місцевого самоврядування.

У зв’язку з викладеним колегія суддів звертає увагу, що Конституційний Суд України при вирішенні конституційного подання Міністерства внутрішніх справ України щодо офіційного тлумачення положення ч.І ст.39 Конституції України про завчасне сповіщення органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування про проведення зборів, мітингів, походів і демонстрацій жодного разу не послався на указ Президії Верховної Ради СРСР від 28.07.1988 року № 9306-ХІ як на нормативний акт, що підлягає застосуванню в Україні до даних правовідносин.

З огляду на наведене колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу на рішення ропепськсго суду у справі «Букта та інші проти Угорщини», яким суд, встановивши порушення ст.11 Європейської Конвенції з прав людини, зазначив, що «… у випадку, коли демонстранти не приймають участі у актах насильства, для органів влади дуже важливо показати певну міру терпимості до мирних зібрань для того, щоб право на мирні зібрання, передбачене ст.11 Конвенції, не було позбавлене його сутності».

На підставі наведеного та, приймаючи до ваги, що наведений вище Порядок ни відповідає Конституції України, керуючись ст.ст.166, 208 КАСУ, суд

УХВАЛИВ:

Про наведене довести до відома Київської міської ради для приведення у відповідність до ст.39 Конституції України Порядку організації та проведення в м. Києві недержавних масових заходів політичного, релігійного, культурно-просвітницького, спортивного видовищного та іншбго характеру, прийнятого рішенням Київської міської ради від 24.06.1999 року № 317/418.

Про прийняте рішення повідомити суду не пізніше одного місяця після надходження окремої ухвали

Ухвала набирає чинності з моменту проголошення, але може бути оскаржена до  Вищого адміністративного суду України в порядок і строки, визна, визначені ст.212 КАСУ.

http://www.zmina.org.ua/2012/05/ukaz-prezydiji-verhovnoji-rady-srsr-pro-mitynhy-i-demonstratsiji-v-ukrajini-ne-dije-%E2%80%93-rishennya-sudu/

Письмо Горисполком-мирные сборы

адмін позов до Запорізького виконкому

В Запоріжжі склалася практика заборони мирних зібрань мешканців гуртожитків, Дітей Війни та інших представників громадськості,  обурених діями аби  бездіяльністю  влади  із посиланням  саме на це рішення. Суд у своїх рішеннях посилається не на норму Закону, а на рішення  № 324 від 22.07 2008 року  «Про порядок розгляду звернень з питань проведення недержавних масових заходів у м.Запоріжжя, яке не тільки суперечить Законодавству, але і свідчіть про перевищення повноважень Виконкомом Запорізької міської ради.  Цікава практика. Але геть незаконна.

http://xn—80ane0bfp.zp.ua/2012/03/gromadskist-vimagaye-vid-vikonkomu-skasuvati-nezakonne-rishennya/

Президент висловився на  підтримку права громадян на мирні зібрання.

Президент о мирных собраниях

Виконком Свалявської міської ради скасував своє незаконне рішення після звернення  обласної Громадської Ради .

svalyava

А ось відповідь виконкому Запорізької міської ради

Ответ горисполкома-мирные сборы I

В Запоріжжі немає практики брати до уваги думку,  вимоги і пропозиції громадськості.  Розуміючи сенс в пропозиціях громадськості, Запорізька влада офіційно відмовляє, а потім, посилаючись на те ж Законодавство, на якому наполягала громадськість, ніби то сама приймає  рішення якого вимагала громадськість. Цим інфіковано владу  всіх рівнів. Професійно складають враження у людей, що громадськість- це грантоїди, а ось влада — молодець.

Терпець громадськості увірвався. Про кожен випадок плагіату, імітації, втручання в діяльність громадських організацій   чи ігнорування громадськості, що нам стали відомі,  ми будемо повідомляти під назвою: «Ініціативи» влади.

Нам не повідомили ким ,  коли  і на підставі чого було прийняте рішення про розробку нової редакції рішення, коли було розпочато роботу над новим проектом рішення,  хто і до якого часу буде готувати цей новий проект, коли і де  пройде  його громадське обговорення. А враховуючи намір ВР розглядати

законопроект №2450 “Про порядок організації і проведення мирних заходів” під час пленарного тижня 22-25 травня 2012 року, обіцянки влади самостійно розробити новий проект рішення викликають подив. 

Ми зачекаємо  результатів роботи ВР і швидкості в реакції на це місцевої влади. Від цього будє  залежати мотивація позову, але вже не змінеться єдине — міськвиконком  зразку 2008 року перевищив свої повноваження і порушив Законодавство України. Чи в змозі виконкому зразку 2012 року терміново і  законно виправити це? Чекати не довго.

Про те,  й досі  залишаються чинними рішення  Запорізького  міськвиконкому № 324 від 22.07.2008 року, якє обмежує  права громадян на проведення мирних зібрань.

Незважаючи на те, що згадане рішення має здебільшого рекомендаційний характер, у контексті ст. 22 Конституції України воно звужуює зміст і обсяг прав і свобод громадян. Такі обмежувальні рішення приймалися в основному на підставі Указу Президії Верховної Ради СРСР від 28 липня 1988 року «Про порядок організації проведення зборів, мітингів, вуличних заходів і демонстрацій» й суперечать ст. 39 Конституції України.

Чиннє  Українськє  законодавства не передбачає отримання дозволу на проведення мирних зборів. Також не обумовлено точного часу на подання повідомлення про проведення мирних зборів.

За інформацією виконкому Запорізької міської ради вих. № 13-0144-Е від 18.11.2011 року (що була надана у відповідь на запит ), виконавчим комітетом:

у 2009 році  було подано 4 позовні заяви про обмеження права на мирні зібрання ,

у 2010 році — 10 позовних заяв,

у 2011 році (станом на 17.11.2011 року) -12 позовних заяв.

Всі вони задоволені судом на підставі рішення виконкому № 324.

За цей період позови подавались до:

ЗОК КПУ,            ЗМО ВО «Свобода»,         ЗОО ОСМ «Зарево»,     ЗОГО ВО жінок-трудівниць «За майбутнє дітей України»,

ЗОО ГО «Всеукраїнська  Спілка радянських офіцерів», Запорізька міська організація ветеранів,

ЗММО «Слов’янська гвардія», ЗОО ЛКСМУ,  ЗМО Партії регіонів,  ЗОО ВО «Свобода», ЗОО Всеукраїнського

товариства імені Тараса Шевченка «Просвіта», ЗОО Конгресу українських націоналістів,  Запорізької кошової

управи воїнів УПА,  ЗОМГО «Небо», ЗОПО «Захист прав»,  ЗОО  Всеукраїнської  організації ВАТ «Запорізькій завод

високовольтної апаратури», ЗОЕГО «Оберіг»,гр.Ситника О.О., БО «Храм», БФ «Стоп наркотик плюс», БФ «Патріот

Запоріжжя», депутата Запорізької міської ради П’ятигорця Д.М.,ЗОО ЛКСМУ.

Органи місцевого самоврядування за необхідності, у відповідності  до ст. 182 Кодексу адміністративного судочинства України  мають право після отримання повідомлення про проведення зборів, мітингів, походів, демонстрацій звертатися до окружного адміністративного суду із позовною заявою про їх заборону чи інше обмеження права на мирні зібрання.

Враховуючи наведене та виходячи  з положень ст.ст.8, 22, 39 Конституції України, ЗОГО «Народний захист» звернулася до  виконкому Запорізької  міської ради з пропозицією самостійно в досудовому порядку скасувати своє рішення, якє обмежуює права громадян на проведення мирних зібрань і суперечить чинному законодавству.

В Україні вже є приклади позитивної співпраці влади і громадськості з цього питання. Так Виконавчий комітет Свалявської міської ради Закарпатської області скасував своє ж антиконституційне рішення №340 десятилітньої давнини – “Про порядок проведення мітингів, демонстрацій та інших масово-політичних заходів громадськості в місті” від 18.04.2001 .

Виконком Свалявської міськради скасував обмеження, розглянувши відповідне звернення Громадської ради при Закарпатській облдержадміністрації та структурної складової цієї Громадської ради – комісії сприяння захисту прав і свобод громадян, правової експертизи та запобігання корупції до органів місцевого самоврядування.

Скан-копія рішення Виконкому Свалявської міськради №206 від 18.08.2011 – http://zmina.org.ua/wp-content/uploads/2012/01/svalyava.pdf